Великий святий вчитель

Прот. Михайло Мельник

 За всю історію християнства зовсім небагато єпископів своїм життям осягнули вказану Господом необхідну і обов’язкову для Його учнів, послідовників і наступників апостолів висоту духовності – святість, як довершену ступінь побожності і як єдину умову та гарантію успішності спасенного Христового пастирства, а ще значно менше своїми науками заслужили і удостоїлися титулу Великого Вчителя Церкви.

Серед небагатьох таких святителів особливо виділяється архієпископ Кесарії Каппадокійської Василій (329 або 330 – 379 рр.), якого ще за його життя назвали Великим. Так, він був великим високою вченістю, як у всіх тогочасних світських науках, так і глибокими і ґрунтовними знаннями Святого Письма. То ж завдячуючи своєму високому інтелекту та ерудиції, і що, найважливіше, великій ревності та повній готовності стояти за правду до кінця, незважаючи на явні та відкриті погрози найвищих державних посадовців за наказом самого імператора бути жорстоко покараним найвищими смертними муками, він, на чолі меншості, безстрашно і мужньо вистояв і захистив правдиву науку Христової Церкви про Пресвяту Тройцю і, зокрема, про Божество Третьої Особи – Святого Духа і переміг єретиків.

Св. Василій був вмілим і талановитим організатором життєдіяльності усіх структур своєї єпархії. Тут все було побудовано на євангельських принципах чесності, справедливості, смиренності, покорі і взаємної любові, бо тільки ці чесноти, згідно з науки Спасителя будують і спасають. А жертовна праця і доброчинність для бідних, обездолених, покинутих і хворих була найкращим свідченням великої віри Святителя. Її потверджували також і аскетичні подвиги молитви і посту, які звали і знаходили щораз більше і більше послідовників святого Василія. Так, він став засновником ряду монастирів і законодавцем чину та уставу. Та понад усе і у всьому він явив приклад великої святості. А, вшановуючи святих, ми переважно говоримо про спасенні подвиги їхнього життя. Проте варто би знати і науки великих Вчителів Церкви, які писали вони на основі власного великого досвіду духовної боротьби зі злом і гріхом.

Ось коротенький аналіз 25-ї бесіди «Про милість і про суд».

«У світі, в якому забули про Бога, переважає несправедливість до ближнього і нелюдяність до малосильних», – починає свою науку Святитель. Отже, там де є погане відношення до ближніх, там просто немає Бога. Бо тільки Господь закликає і зобов’язує всіх до чесних і справедливих відношень між собою, до взаємної і навіть жертовної любові. Що ж тоді говорити нам, християнам, коли між нами чи не все побудовано на власній вигоді, від чого повсюдно лукавство, лицемірство, дволичність, диявольська облесливість, фальшування і всяке інше зло?

Всі свої застереження і настанови св. Василій потверджує не нормами так званих загальнолюдських моральних цінностей (Хто і коли їх встановив? Яким чином вони могли появитися, коли постійно триває жорстока боротьба за своє особисте краще місце під сонцем? І що таке людська логіка і критерій моральності без Бога?), а посиланнями на Святе Письмо, як найвищий і незаперечний авторитет Істини Божого Слова.

А ось до теми слова св. ап. Павла в листі до римлян, якими він строго критикує відступників від Бога: «І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще: вони – сповнені всякої неправости, захланності, злоби, повні заздрості, убивства, колотнечі, підступу, злоби; вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні…, безсердечні, немилосердні».

Чи не засуджують ці слова і нас? Далі великий Вчитель словами пророка Ісаї закликає: «Перестаньте чинити зло! Навчіться робити добро…».

На перший поверховий погляд видається, що як творити добро ближньому дуже просто і всім зрозуміло. Та ні! Не зрозуміло і в наш час чи не багатьом?

Святитель словами Божої премудрості строго попереджує тих, які чинять неправду і мають намірення принести дари Богові: «Жертви нечестивих мерзота перед Господом». Не можна ж в одних віднімати, а іншим давати. Жертви повинні бути чесні та чисті і навіть якщо «здобуваючи праведною працею не подаєш Богові приношень, якими кормились би бідні, то це зарахується тобі як крадіж».

Дійсно, на землі ніхто не має нічого свого. Все – власність Творця. Тому й необхідно чесно всім ділитися з потребуючими. Тому «милостиню і суд любить Бог», – наголошує Святитель. Отже, і милість мусить бути без винятку до всіх чиста, праведна і свята, а суд (тобто відношення) чесне і справедливе. Бо, якщо «віднімаєш власність бідних і подаєш бідним, то краще було б і не віднімати і не давати», – вчить св. Василій, а далі дуже строго наголошує: «Господь не спільник розбійників та грабіжників… Не буває милостині від неправди, благословення від клятви, доброчинності від сліз».

Так, де є всяке і найменше зло, там Бога немає! Проте є у нас сьогодні милостиня (та чи не забагато її такої?), благословення і доброчинність від фальші, неправди і всякого зла. Та вона не від Бога і немає ніякої заслуги перед Ним, а тільки перед людьми і перед дияволом. І чекає її справедливий Божий суд і відповідна кара.

А під кінець своєї науки святий єпископ наводить приклад євангельських багачів: Закхея і юнака. Грішний Закхей був оправданий Спасителем за своє відношення до земного скоропроминаючого і нечесно здобутого багатства, за готовність і рішучість направити всі свої кривди ближнім і відшкодувати значно більше нанесених їх збитків.

Натомість праведний і багатий юнак виявився у душі самолюбивим і гордим. Земне багатство заступило йому Бога і тому не був оправданий у ревному дотриманню і в сповненні всіх приписів Закону Мойсея.

І завершує свою бесіду св. Василій Великий нагадуванням найважливішого, що заради Божого чоловіколюбія до нас грішних, а особливо задля жертовної і безмежної любові Спасителя світу Ісуса Христа необхідно щиро творити все можливу милостиню, яка на Божому справедливому суді оправдає і спасе нас. Амінь.