Главная » Жизнь Церкви » «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати»
 

«Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати»

Юрій Юрченко

Це заклик, який слідує на початку Літургії вірних і це не просто вигук, але перш за все заклик до дії. Бо про любов не просто треба почути, вона повинна бути пережита і проявлена.

«... віра, діюча любов'ю» (Гал 5.6).

Зараз в дуже небагатьох церквах можна побачити, як після цього вигука відбувається якась дія: посмішка, звернена до оточуючих, кивок головою, а тим більше християнське цілування один одного.

Чому це давня і дуже важлива традиція поступово вдійшла з Літургії? Зазвичай це пояснюють розширенням Церкви, спорудженням великих соборів, де збирається велика кількість людей, люди не знають один одного і не можуть це дію здійснити в повноті. Чи виправдано це?

«Коли настає час преподання взаємного прийняття світу, — говорить Св. Іоанн Золотоустий, — ми всі один одного цілуємо» і «вітають клірики єпископа, миряни-чоловіки — чоловіків, жінки — жінок».

Тільки у вівтарі серед священнослужителів зберіглась ця традиція цілування і цей момент можна побачити, коли у вівтарі присутні два або більше священиків, а особливо яскраво це можна спостерігати на єпископському богослужінні, коли священники приділяють цілування єпископу і один одному.

Господь закликає нас до дії — «возлюбити», а ми на це ніяк не реагуємо. Адже так відбувається не тільки на службі, але і в звичайному житті. В Євангелії Христос каже: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін 13.34). Що ж в ній нового, адже в Старому Завіті вже прозвучала схожа заповідь: «... возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю» і «ближнього твого, як самого себе» (Мф 22. 37,39). Але Христос наполягає — «нова» і пояснює у чому її новизна: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто ображає вас і гонить вас» (Мф 5.44), «Хто любить батька або мати більш, ніж Мене, той Мене недостойний» (Мф 10.35).

Нічого собі, що ж це за любов така і де мені взяти сили для того, щоб все це виконати, або хоча б не впасти у спокусу і не відкинути таку любов, а разом з нею і Самого Христа, який мені це пропонує.

Людських сил для цього недостатньо, людською любов'ю це не понести і обмеженим людським розумом цього не сприйняти. Саме тому Христос каже про це, як про нову заповідь, але при цьому Він обіцяє: «Я з вами по всі дни, аж до кінця віку» (Мф 28.20). 

Як реалізована ця нова заповідь в Євангелії ми добре бачимо, коли Христос говорить про те, що Він прийшов врятувати не праведників, а грішників, коли Він, розп'ятий на Хресті просить Отця не судити тих, хто розп'яв Його, «Отче! прости їм, бо не знають, що роблять » (Лк 23.34). Де Він бере на все це сили? Він пояснює: «Я і Отець одне» (Ін 10.30). Він показує приклад і закликає людину з'єднатися з Ним, з Христом і Його силою, а не своєю діяти у цьому грішному світі. «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф 11.28) — закликає Господь і тільки тоді, коли ми добровільно і усвідомлено до Нього приходимо, тільки тоді Він силою Благодаті Своєї допомагає нам виконати Його нову заповідь.

Любов — це основне завдання, яке покликана здійснити Церква. Вона покликана проявити цю надзвичайну любов в навколишній світ. А завдання християнина приймати цю Любов і дарувати її ближнім. І тільки прийнявши її або в Таїнстві, або в молитві або в пережитті Святого Слова, я можу її подарувати іншому.

При цьому я не своєю волею долаю ненависть або злобу в душі, а Христова Любов витісняє все негативне і я живу іншим пережиттям, новим. Але як тільки я відволікаюся від Христа, всі мої негативні переживання в цей же час можуть повернутися і продовжити руйнувати мене.

Якщо для мене важливим є стан моєї душі, якщо я навчився любити себе, то я можу захотіти прийняти Христа і побудувати з Ним особисті відносини. Він завжди готовий, Він не порушує мою свободу, він терплячий і милосердний, для Нього, не важлива кількість моїх гріхів, він їх знає краще за мене, але він чекає, коли я щиро запрошу Його і Він почне разом зі мною народжувати в мені нову людину.