Пам'яті Олени Голуб-Пушкар

Тарас Пушкар  «Пам'яті моєї мами Олени Голуб-Пушкар».

Я хочу запам'ятати її такою - доброю, чуйною, справжньою. ЇЇ більше нема поруч. Вона попрощалася зі мною вчора, коли я йшов на потяг до Києва, але я не підозрював, що це назавжди. Я був схвильований, не знав причини цього стану, вважаючи, що це через від'їзд. Однак вийшло так, що покинула нас Вона. Ще в дорозі до потяга відчув хвилювання і намагався додзвонитися - не вийшло. Коли ми відклали поїздку і почали пошуки, то вже розуміли, що сталось щось непоправне. Ми намагались вірити у краще, доки не пройшли її гаданого маршруту від церкви до дому і наштовхнулись на поліцейські машини і ... поруч на дорозі була наша мама. І в той же час її там вже не було. Водій-вбивця втік з місця подій - обіцяного і так не побудованого переходу через окружну трасу Харкова, що є єдиним пішохідним шляхом від міста до с. М. Данилівка, де проживають мої батьки. Ми будемо пам'ятати її такою, як на фото - поетичною та щирою у всіх своїх почуттях і діях, найкращою матір'ю для нас, її трьох дітей. Мабуть, найкращих забирають першими.

 

Редакція «Слова між нами»

Олена Степанівна Пушкар (Голуб) народилася 4 листопада 1958 р. в с. Мала Данилівка на Харківщині в родині інтелігентів. Рано виявила потяг до поетичного слова та музики. Вона зростала серед мальовничих краєвидів, увічнених пензлем художника С. Васильківського. У шкільні роки Олена Голуб була членом літературної студії в м. Дергачі, яку очолював відомий український поет Віктор Тимченко.

Олена закінчила філологічний факультет (російське відділення) Харківського національного університету ім. Каразіна та українське відділення філологічного факультету Тернопільського університету. Мала двох дорослих синів і доньку. Працювала понад 20 років перекладачем з російської мови на українську в журналі «Слово між нами», була активною парафіянкою греко-католицької церкви Покрова Пресвятої Богородиці, вела групу апостольства молитви, щоп’ятниці відвідувала поранених у Харківському військовому госпіталі.

Поетичний хист Олени, що дістався у спадок від батьків, розвинувся разом з її наверненням до віри Христової. У 2010 році вийшла збірка її віршів «Хліб насущний». Ця книжка поетеси насичена великою любов’ю до Христа, небесного Коханого. Її лірична героїня відчуває свою гріховність перед Ісусом за любов до земної людини, вона долає її, але й вдячно приймає як дар Божий, який поглиблює і загартовує її душу на шляху до Господа, котрий для самої поетеси вже закінчився зустріччю з Ним.

Вічний покій і вічна радість у Господі для Олени.

Редакція «Слова між нами» молиться і з’єднується з рідними і друзями Олени у скорботі.

==================================

Хліб насущний

Цей білий день, неначе білий хліб.

Хрумкий, духмяний, свіжий і насущний.

Хлібину дня вдихай, ламай і їж –

Яка смачна, солодка, запахуща.

Хлібина дня без тіні, без ваги

І без ціни. Проте докласти треба

До неї ще духовної снаги,

Щоби цей хліб просякнутий був небом.

Щоб не гірчив, не дихав полином,

Щоб спечений не був він із полови –

Молитвою, подякою й псалмом

Перетвори насущний хліб на слово.

 

Светлана Глибицкая

ПАМЯТИ ЕЛЕНЫ ГОЛУБ-ПУШКАРЬ

Вчера, 5 января 2018 года, под колесами машины погибла моя подруга Лена, с которой мы дружили с первого курса филфака и которая стала талантливым христианским поэтом.

Мы закончили русское отделение филфака ХГУ в 1980 году, после чего она поехала работать в Тернополь, и там стала преподавать не только русский, но и украинский язык, получив второе образование в Тернопольском университете. Постепенно поменялся и язык творчества.

Там же, в Тернополе, Лена нашла свою судьбу. Вышла замуж, родила двоих мальчиков, и позже, вернувшись в Харьков, – дочку.

В Тернополе встретила свою духовную наставницу, которая открыла ей путь к Богу. Сама Лена назвала происшедшее с ней «тектонічним зсувом душі і волі», и с тех пор в ее стихах «вічність посилає свій привіт, бджолою заповзаючи в миттєвість».

Жизнь ее была трудна, полна многих испытаний, но озарена светом глубокой веры.

В атмосфере любви и лада выросли ее дети. Тарас стал кандидатом биологических наук. Антон в прошлом году вернулся из АТО, работает доктором Айболитом. Леся учится в педагогическом университете. Мать неожиданно покинула их, но оставила в сердцах огонёк пламенной веры, который, надеюсь, поможет им выстоять – не только в этом горе, но и в жизни.

*

О, крик дитини з темряви кімнати!

Цілунком я спішу усе владнати

І відпустити в море теплих снів.

О, як я, мати, розкошую нині,

Що можу бути всім своїй дитині,

Володаркою спокою й світів.

Та буде час, коли не зможе мати

Одним цілунком болю вгамувати,

Порятувати від терпких ночей.

Лиш Ти, Ісусе, підеш з нею далі

І біль її візьмеш в Свої печалі,

І вицілуєш слізоньки з очей.

Надеюсь, эта вера поможет и ее 90-летней маме: Лена ушла к любимому Христу в канун Рождества. Призвана ли на пир? Не знаем мы путей Господних.

Остались ее книги стихов, и еще одна – в рукописи. Остался перевод «Песни духовной» Иоанна Креста – с испанского на украинский. Надеюсь, и эти рукописи увидят свет.

Осталась любовь к ней всех, кто ее знал. И ее любовь к Господу и миру.

 

Татьяна Очеретянова

Ці два вірші ввійшли до концертної програми «Різдвяні пісноспіви».

17 січня Олена Голуб-Пушкар мала виступати з ними зі сцени Деркачівського районного Будинку культури.

На жаль, не встигла. 6 січня трагічно обірвалось її життя. Але вони обов’язково звучатимуть!

Світла памʼять, голубонько.

ВЕРТЕП

Гурт слобожан показує вертеп,

яким він був ще за Сковороди:

Свята Родина тут, з косою Смерть,

Цар Ірод і Козак є молодий.

Попереду зорю несе дівча,

все виповнене радощів ущерть,

йде не заради гривні й калача,

а щоб здолати Ірода і Смерть!

Та Ірод виріс враз на цілий схід,

розстрілює він «Градом» немовлят!

Щоб вбити Бога, нищить цілий світ,

аж казиться від крові лютий кат.

Із зірочкою йде супроти зла

мале дівча і вгору позирає,

виспівує колядки і не зна,

що також Україну захищає!

* * *

Ми з душами прощаємось, як з зорями,

так легко відпускаєм в небуття

й, цією незворотністю впокорені,

вертаємось до звичного життя.

А з ними треба, як із немовлятами,

бо народились в вічності вони,

у серці треба ніжно колисати їх,

співати їм акафісти й пісні.

Позаду в них вже вибір, час і клопоти,

попереду — життя на небесах,

вони летять на крилах наших спогадів,

на прощенні та світлих молитвах.

Олена Голуб-Пушкар