На пути к единству

ЦЕРКВА МАЄ БУТИ ПОСЕРЕДНИКОМ-МИРОТВОРЦЕМ, — СВЯЩЕНИК-КАПЕЛАН ПРО ВІЙНУ НА ДОНБАСІ

Отець Іван Гуня

Ми повинні дійти до того, щоб усім було добре жити на їхній землі. Усі ми – українці, які живуть на своїй землі. Так, може в когось є інше сприйняття чи мислення, але це не означає, що вони є ворогами для нас. Пошуки цих точок дотику та розуміння спільного між нами – те, над чим ми можемо і мусимо працювати.
Наша мета полягає в тому, щоб довести до чесного розв’язання конфлікту. Має прийти мир не просто як завершення війни, а як можливість жити гідно. Ми можемо повернутись до того, щоб бути єдиним народом, єдиною державою. Гаслами про ворогів та ненависть ми нічого не змінимо. Своє завдання ми бачимо в тому, аби всі розуміли загальне бажання миру та гідного життя, щоб будувати свою країну – незалежну, сильну, розвинену, самостійну – і тоді все буде добре.


Подробнее
О ПОКАЯНИИ И РАСКАЯНИИ

Ольга Седакова

Я хочу напомнить о том – собственно христианском – смысле покаяния или обращения, который вам, вероятно, хорошо известен. Покаяние, в отличие от раскаяния, от угрызений совести, обращено не в прошлое, а в будущее.

Обычно, когда думают о покаянии в духовной перспективе, начинают с греческого слова «метанойя» – перемена ума (его и передаёт церковнославянское «покаяние»). Вокруг «перемены ума» строятся разнообразные тонкие и глубокие рассуждения. Но исходный, библейский смысл гораздо проще и прямее. Лучше меня о нём рассказала бы А.И. Шмаина-Великанова, от которой я об этом и узнала. Обратиться – значит просто повернуться, перевести глаза – на то (или на Того), чего (или Кого) по разным причинам ты прежде не видел. Особенно ясен этот смысл в евангельских рассказах (так «каются» или «обращаются» те, кто встречает Христа, – Магдалина, добрый разбойник) и в раннехристианской литературе («Повесть об Иосифе и Асенеф»). Речь идёт не об «уме» и о его «перемене». Это буквально физический жест: человек обернулся в другую сторону: он смотрел на одно – и вдруг обернулся и увидел другое. Прежде, чем он обернулся, его окликнули. Так обыкновенно бывает с покаянием и обращением: инициатива принадлежит не нам.

Подробнее
Когда чаша гнева и страдания переливается… Митрополит Антоний о войнах

Митрополит Антоний Сурожский

Слово митрополита Сурожского Антония, сказанное им в августе 1968 года по поводу ввода советских войск в Чехословакию.

Снова на многоскорбной, страдальческой нашей человеческой земле чаша гнева, чаша скорби, чаша страдания человеческого доходит до краев и снова переливается через край. И мы не можем оставаться безучастными к той скорби, которая сейчас охватывает тысячи и тысячи, миллионы людей. Перед нашей христианской совестью снова встает страшно, требовательно слово Божие или, вернее, образ Самого Христа, Который стал человеком, Который вошел в наш мир, Который приобщился не славе и не добродетели, а стал братом и угнетенных, и грешников.

Подробнее
У пошуках формули примирення для України

Архимандрит Кирилл Говорун

Україна увійшла до особливої категорії країн у світі, які у відносно недавній час зазнали диктатури і тепер шукають шляхів позбавитися її наслідків, у тому числі через примирення тих, хто підтримував диктатуру і хто від неї постраждав. У цьому сенсі Україна є типовим випадком саме для цієї категорії країн. За часів президентства Віктора Януковича ми мали класичну диктатуру з усіма симптомами того, що в Латинській Америці назвали “(не)правління права”. Правничий принцип, за яким Україна жила в останні роки, був сформульований диктатором, а пізніше президентом Бразилії Ґетуліо Варґасом: “Для моїх друзів усе що вони хочуть. Для моїх ворогів - закон.”

Подробнее
У ПОШУКАХ ЄДНОСТІ

Владика Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівський

Після порівняно недавніх подій, коли на Майдані пліч-о-пліч священики різних українських конфесій своїми молитвами і своєю присутністю боронили беззбройний народ, коли під свистом куль і вибухами гранат лунала спільна молитва до Бога про захист народу, коли спільно відспівувались жертви перед конфесійно розділеним українством знову постало питання християнської єдності. Адже єдність християн на Майдані показала власне фундаментальну, екзистенційну єдність народу Божого, поділеного на різні конфесії, та показала що ця подія не є результатом Божого задуму. Ще більше потреба єдності народу Божого в Україні постала перед лицем агресії на нашу державу.

Подробнее
Снятие анафем

7 декабря 1965 года состоялось одновременное снятие анафем патриархом Афинагором в Истинбуле и папой Павлом VI в Риме.

Подробнее
Кроки до воз’єднаної Церкви: нарис православно-католицького майбутнього

Православно-католицька богословська комісія у Північній Америці Університет Джорджтаун

Вашингтон 2 жовтня 2010 року

Протягом майже сорока п’яти років, північноамериканська православно-католицька богословська комісія проводила регулярні зустрічі, на яких обговорювались деякі з основних пасторальних і доктринальних питань, які заважають нашим Церквам мати єдність у вірі, Таїнствах і свідченні перед світом. Наша мета полягає в тому, щоб прокласти шлях до повного євхаристійного сопричастя через визнання і прийняття одне одного як невід’ємних частин Церкви, заснованої Ісусом Христом.

Подробнее
Вызовы сегодняшнего дня - взгляд из России

Игумен Петр (Мещеринов)

Доклад, прочитанный на международной конференции "Пути развития и точки соприкосновения между Россией и Западной Европой", организованной фондом "Русское христианство" и Миланским католическим университетом и проходившей 22-24 октября в Сериате (Милан).

Подробнее
Вера и единство

Юрий Юрченко

...чем больше я размышляю, тем больше осознаю, что настоящая граница, которая нас разделяет, лежит в моем сердце, лежит в сердце каждого из нас; и она действительно лежит между истинной верой и идолопоклонством. Поэтому я считаю, что проблема единства - это проблема не только, и, наверное, не столько иерархов и священников, сколько это моя личная проблема, проблема каждого из нас. И чем быстрее эту границу в своем сердце я смогу  убрать, отодвинуть и заполнить свое сердце любовью, тем быстрее я стану ближе к моим братьям во Христе любой конфессии, тем быстрее эта проблема таинственным образом и на основе нашей общей любви будет решаться и для всей Христовой Церкви.

Подробнее
В Евхаристийной гостеприимности

Антуан Аржаковский  (директор Института экуменизма, Львов)

Я хотел бы подчеркнуть, что я выражаю свою персональную точку зрения, что мой подход к вопросу о Евхаристийном участии не является общепринятым в Православном мире с точки зрения большинства. Официальная позиция большинства православных иерархов и богословов — против сопричастия. Но, слава Богу, аргументы иерархии и большинства в Православии не являются достаточными для закрытия вопроса. Напротив, Православие традиционно пытается позиционировать себя непосредственно на стороне «меньшинства» в истории: «пророки, мученики, апостолы, исповедники». Поэтому, как мы видим, от Николая Афанасьева до Оливье Клемана и Майкла Плекона, существует целая традиция богословской мысли, которая в 20-ом столетии была развита из разговора на тему: «Сопричастие: середина или конец?» Для этой традиции мысли, — к которой нужно также добавить много других имен, от Георгия Ходра до Павла Евдокимова, — общее дело милосердия должно рассматриваться скорее как «пища» Церкви  «уже сияющей в своем странствии» на пути к Царствию Божию.

Подробнее
Единая поместная Церковь: конфессионная утопия или церковная реальность?

о. Мирон Бендык (ректор Дрогобычской Духовной семинарии)

Привычный взгляд на Церковь опирается на тезис, общеупотребительный в нынешнем церковном мышлении, в котором Церковь и конфессия тождественны. Тем не менее так думали не всегда. Конфессионное, суженное понимание Церкви появилось вследствие возникновения в ней разделения и расколов. Суть этого понимания можно очертить афористически: Христос создал Церковь, люди создали конфессии, Христова Церковь одна, конфессий много. Христова Церковь как таинство спасения продолжается в истории, конфессии появляются и исчезают.

Подробнее
Віра Київської Церкви - в єдиному євхаристійному жертвоприношенні

о. Михайло Димид

Питання єдності Церков завжди було предметом гарячих дискусій серед християн. Історія розділення позицій починається від апостольських часів і проходить червоною ниткою через усі вселенські собори аж до наших днів. Найсумніше, коли одні християни приписують собі право позбавляти християнської легітимности своїх братів по вірі. Переважно їхні послідовники потім шкодують про такі кроки своїх пращурів, однак якщо анафему проголошено, то нелегко її безслідно зняти. Тоді, крім оспорювання дійсності, це бачення перетворюється на догму для самозахисту і виправдання викляття своїх одноцерковців. Це спричинює те, що друга сторона й собі сакралізує різницю поглядів на одну Божу справу. Таким чином, постають три істини: Божа правда і дві догматичні інтерпретації, піднесені людиною до рангу вірування. Очевидно, що згодом до того додаються гордість і амбіції поодиноких людей та їхніх груп підтримки; так узаконюється, оцерковлюється і догматизується розкол у Церкві.

Подробнее