Главная » Общинная жизнь » Церковна спільнота і спільнота домашня
 

Церковна спільнота і спільнота домашня

Олександр Польшин

Церковна спільнота – це християни, які приймають участь в Богослужіннях даного храму більш-менш постійно на протязі певного часу.

З церковної спільноти можуть створюватись ті чи інші згромадження, до яких люди збираються час від часу задля вибраної мети. Наприклад, люди можуть збиратись, в храмі або вдома, на спільну молитву про ті чи інші потреби. Тоді це буде молитовна спільнота, яка є складовою частиною церковної спільноти даного храму. Або це може бути спільнота, яка збирається за для певної доброчинної діяльності: допомоги нужденним, хворим, ув’язненим і т.п. Тоді змістом діяльності такої спільноти буде відповідна робота за для конкретної доброчинної мети.

На загал, можемо позначити такі спільноти як спільноти «спільної справи». Зміст і стиль спілкування між учасниками такої спільноти повністю підпорядковані основній меті тієї діяльності, яку визначила для себе ця спільнота.

Очевидною умовою існування спільноти є можливість спілкування між учасниками спільноти. Також є очевидним, що центральним змістом спілкування будуть  питання про шляхи і методи досягнення відповідної мети.

Та чи інша спільнота «спільної справи», усвідомлюючи себе частиною церковної спільноти, керується в своїй діяльності вказівками настоятеля даного храму, оскільки саме існування спільноти залежить від згоди і благословення настоятеля на дану діяльність спільноти. Якщо певна діяльність визнається настоятелем як важлива для храму, то він може сам ініціювати створення відповідної спільноти з учасників церковної спільноти, визначаючи конкретну мету діяльності і шляхи її досягнення. Якщо ж з точки зору настоятеля запропонована мирянами та чи інша діяльність і конкретна мета не є важливими, чи прийнятними для Церкви і церковної спільноти, тоді ця група мирян повинна відмовитись від такої діяльності. Цього вимагає церковна дисципліна.

Отже зміст спілкування і діяльності в спільноті «спільної справи» повністю визначається конкретною метою, яку обирають для себе миряни з церковної спільноти. Власне сама згода людей на спільне досягнення певної мети і робить їх спільнотою. А специфічність мети діяльності визначає зміст і способи спілкування в спільноті.

Та чи інша спільнота, усвідомлюючи себе частиною церковної спільноти, також усвідомлює, що її праця і спілкування знаходяться під дією Святого Духа і відбуваються в Божій присутності. Усвідомлення цих обставин власне і робить працю і спілкування саме християнськими і відкриває учасникам спільноти можливість отримання особистого досвіду внутрішньої переміни від звичної «старої» поведінки до «нової» християнської.

Тут є важливим наголосити, що цей досвід і ці зміни поведінки не є центральною метою діяльності спільноти, а відбуваються як похідний наслідок процесу досягнення основної мети діяльності. Тому такі переміни можуть відбуватись чи не відбуватись, і можуть усвідомлюватись або ж бути не поміченими в процесі досягнення мети. Отже і ефективність цих процесів і дієвість змін поведінки від «старої» до «нової» будуть в цілому невисокими.

Так, Дух Божий може будь-що зробити і ефективним, і дієвим всупереч нашим розумуванням. Але ж це буде чудо, а ми не можемо вимагати, щоб Бог весь час у чудесний спосіб робив за нас наші справи, які Він нам власне і доручив. Тому є важливим зрозуміти і усвідомити, чому діяльність спільноти «спільної справи» в одних випадках є ефективною і стійкою, і кожне нове випробування лише зміцнює спільноту, а в інших випадках спільнота «розсипається» навіть від найменшої перешкоди.

Домашня спільнота є специфічним різновидом спільноти «спільної справи» і існує як складовий елемент церковної спільноти. В домашній спільноті «спільною справою» стає саме спілкування між учасниками спільноти, а центральним змістом спілкування стає Святе Письмо. За таких обставин на перший план виходить головна і єдина заповідь Христа: «Любіть один одного, як Я люблю вас». А також Його основна настанова своїм учням: «По тому будуть люди знати, що ви Мої учні, якщо між вами буде любов».

В домашній спільноті читання Святого Письма не є просто читанням. Прочитане треба ще зрозуміти, але не як богословські проблеми, а як проблеми взаємодії між настановами Святого Письма і своїм життям, чи й справді Боже Слово, Святе Євангеліє присутнє в моєму житті. Очевидним є, що для розуміння Божого слова потрібна допомога Святого Духа. Без Його допомоги наші людські спроби зрозуміти Святе Письмо швидко перетворюються на інтелектуальне розумування, або на просте цитування відомих висловів різних авторів.

Як нам знати, що серед нас присутній Господь Ісус Христос, присутній Дух Божий? Про це може свідчити лише одна ознака – коли наше спілкування відбувається в мирі, коли ми слухаємо один одного, щоб зрозуміти іншу людину, а не для того, щоб наша «правда» була зверху всіх інших, щоб примусити інших підкоритись нашій «правді».

В спілкуванні на домашній спільноті ми вчимось відчувати присутність Божого Духу, отже вчимось приймати один одного як братів і сестер, а не як супротивників нашої «правди». Досвід такої «переміни» в собі, в своєму ставленні до ближнього, дає нам можливість бути позитивно налаштованими в спілкуванні, не боятись чужої думки, отже бути більш успішними в практичних справах. І коли цей досвід «нового» спілкування буде перенесений в ситуацію «конкретної справи», тоді і виконання справи, і досягнення відповідної мети діяльності стане більш ефективним.

Отже, церковна спільнота – це спільнота євхаристійна, тому що її метою, метою її зібрання, є звершення Святої Євхаристії. Та коли Євхаристія завершується в храмі, вона може бути продовженою в різних спільнотах «спільної справи».

Домашня спільнота є формою продовження євхаристійного спілкування, а одночасно може бути і його початком. Домашня спільнота дає початки досвіду перебування в Божій присутності і під час Святої Літургії цей досвід дозволить швидше ввійти в той мир, який дає нам Дух Божий.

 Як домашня спільнота може стати

євхаристійною спільнотою

Мова не йде про перетлумачення Літургійного богослов’я. Навпаки, виходячи з християнського богослов’я Літургії, треба зрозуміти проблеми християнської спільноти.

Спільне причащання від Чаші Євхаристії є результат і наслідок, а не умова (!), того, що спільнота вже є євхаристійною. Тобто спочатку спільнота піднімається до таких стосунків між учасниками, які є реалізацією головної умови євхаристійності, щоб ми любили один одного, як Христос любить нас. Реалізація цієї умови і робить церковну спільноту євхаристійною по сутності стосунків.

Тоді зміст стосунків створює новий простір спілкування, простір «нового життя», в якому здійснюється реальна присутність серед спільноти живого Христа. Реальність Його присутності відчувається як мир, який саме Він дає нам. Саме в Його мирі може здійснитись парадоксальне і неможливе – залишаючись неповторною особою, відчути себе так, що і справді ми славимо Бога єдиними устами і єдиним серцем. Тоді євангельські слова перестають бути чудовою поетичною метафорою, а здійснюються у силі своєї реальності. І тоді відбувається реальне переображення добрих, щирих, приємних друзів у християнську спільноту, у євхаристійну спільноту. Тоді спільнота стає у змозі здійснити саме Причастя від Чаші Євхаристії.

Між причиною (зібранням спільноти) і наслідком (Причастям) може бути певний проміжок часу і певні просторові переміщення. Це ніяк не може змінити зв’язку між причиною і наслідком. Це може ускладнити розуміння зв’язку між ними, але не може відмінити реальності цього зв’язку.

І це вже зовсім інша, так би мовити технічна, проблема – чи будуть ці дві події, перетворення спільноти в євхаристійну і спільне причащання від Чаші, поєднаними в часі і просторі. Адже час і простір вже не можуть обмежити чи зруйнувати ту християнську любов, яка вже є між учасниками спільноти. Тому що головне ми, як спільнота, вже здійснили – стали тими, хто любить ближнього так, як Христос любить нас.