Йдемо на спільноту

Іван Полежака

Йдемо на спільноту... Для чого? З якою метою?

Цікаво? Так, часом дуже цікаво, але не завжди. 

Щоб зустрітись з гарними людьми? Так, на спільноти приходять дуже гарні люди, але дуже гарні люди не завжди бувають гарними, навіть на спільнотах.

Для того, щоб чомусь навчитись? Так, коли прагнемо вчитись, то обов’язково навчимось, але для того не обов'язково йти на спільноту.

Для того, щоб допомогти іншим щось краще зрозуміти? Так, але допомагати можна і в іншому місці. 

То для чого ж ми приходимо на спільноту?

Приходимо, щоб зустрітись з Христом. Бо то Його слова: «Де двоє, чи троє в Моє ім'я, там і Я посеред них». І так є. Христос між нами. Господь ніколи не говорить просто так. Кожне Його слово має вагу життя. І вартість зустрічі з Ним також вартує життя. То ж ми йдемо на спільноту щоб відбулась наша головна зустріч в житті. Бо не багато таких місць де така зустріч проявляється. Перше місце це Церква Христова; друге місце - це віруюча сім'я; третє місце це християнські спільноти.Звісно ж Христос всюди. І зустрітись з Ним можна будь де. Та легше зустрітись там, де люди бажають зустрічі і де бажаючих декілька.

Йдемо на спільноту, щоб зустрітись з Ісусом Христом! Коли ми прагнемо такої зустрічі, зустріч обов’язково відбувається.

Йдемо на спільноту 

Йдемо на спільноту. Приходимо і, часом, «відслідковуємо» присутніх. І те може бути добрим. Бо коли маємо силу відслідкувати стан іншої людини, то маємо і силу допомогти їй змінити стан, коли той не є добрим. Але, більш важливим, первинним для нас є: відслідкувати свій стан, визначити його принципову якість «з Богом» чи «без Бога».

Коли без Бога, то ми «краще всіх знаємо» як правильно і як не правильно, де правда і де неправда. Ми стаємо цензорами сказаного слова, ми стаємо суддями людини яка говорить. А Бог навчає нас не судити. Стани, коли нам хочеться навчити інших, або хочеться направити їх на «правильний шлях» можуть бути свідченням для нас, що ми відступились від Бога. В таких станах варто заглибитись в молитву і спробувати відчути чи не ображаємо ми ближнього і Бога своєю «правдою».

Коли ми тримаємось Бога, то зовнішні хвилі настрою інших людей нас не коливають. Ми бачимо ці хвилі і, з Божою допомогою, маємо силу зменшити амплітуду і частоту їх коливань. З Божою допомогою ми маємо силу вирівняти і утримати свій стан і стан людини яка поруч з нами. Ми, з Божою допомого, вирівнюємо свій шлях до Бога і допомагаємо вирівнювати шляхи тим, хто поруч.

Йдемо на спільноту. Приходимо і маємо можливість навчитись відстежувати себе, скеровувати себе до Бога і тримати себе на протязі всієї спільноти в Божій присутності. Не проста ця вправа, але коли ми збираємось в спільноту вона виконується легше, бо всі прагнемо Бога і Бог з нами. Спільнота, в присутності Бога, дарує нам можливості, відкриває перспективу, показує багатогранність людини і допомагає отримувати наснагу до подальшого життя. 

Йдемо на спільноту і зустрічаємось з Христом.

Читаємо Євангелію 

Читаємо Євангелію. Відчуваємо «Силу» яка в ній є. Прагнемо зрозуміти. Та багато тих місць які важко піддаються розумінню. Звертаємось до священнослужителів. Звертаємось до святих отців. Пробуємо зрозуміти досвід Церкви і через досвід Церкви слова і «Силу» Євангелії. 

Звертаємось, пробуємо зрозуміти, накопичуємо знання. Накопичуємо і розуміємо, що наші знання нічого не змінюють. Знаємо про «Слово», та не знаємо «Слова». «Слово» мовчить.

Молимось, просимо і…, з «глибини» приходить розуміння, що не того прагнемо. Прагнення до розуміння дає знання, а прагнення до життя за Євангелієм дарує життя.

Прагнемо жити за Євангелієм. Те що ми читаємо наповнюється змістом. «Слово» оживає. Оживає і оживляє нас. Благодатний час. Благодатний і ризиковий. Ми ще не тверді в вірі, а «Слово» відкрилось. Бог довірив нам Себе. Бог довірив… Довірив від самого початку і до кінця. А ми ні… Ми зробили лише перші кроки до Нього. І скільки сил треба просити у Нього, щоб утриматись в Ньому, щоб не замінити Його собою.

І знову звертаємось до священнослужителів. Звертаємось до святих отців. Пробуємо співставити те що відкрилось з тим, що має твердий фундамент, з досвідом Церкви Христової.
Бог чекає. Бог відкриває. Бог оживляє. Бог діє в нас, коли ми довіряємо Йому і спрямовує нас до єдності з Церквою Христовою, що має Життя на Землі.

А Бог чекає 

Ми, часом, залежимо від авторитету іншої людини. Особливо коли вважаємо, що людина є Божою. Коли ми залежні від людини, то знаходимось в її тіні. В тіні від Божого сяйва. Авторитет людини перекриває Боже світло. І доки ми не знайдемо в собі сил і не вийдемо з тіні на світло, ми не зможемо пізнати Бога, ми будемо залишатись залежними. 

А Бог чекає зустрічі з нами. З нами вільними, з тими, хто приклав сили щоб вийти з тіні до Світла Божого.

Джерело 

Чи містить в собі джерело ту воду, яка з нього витікає? Ні. Це лише місце в якому вода знайшла свій витік.

Так і святі, про яких ми знаємо. Вони, присвятивши себе служінню Богові, стали місцем придатним для витоку Божої благодаті. Вони стали джерелом живої води. Тому не варто ідеалізувати святих і приписувати їм те, чим вони не володіють. Святі для нас є лише свідченням того, чого варта людина.