Про расслабленного

О. Онуфрій (Репецький)

Коли чотири мужі принесли до Ісуса розслабленого, що лежав на постелі, Ісус, побачивши їхню віру, мовить до розслабленого: "Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються!" (Мт 9,2) Тоді деякі з книжників сказали самі до себе: "Він хулить" (Мт 9,3). Знаючи їхні думки, Ісус сказав: "Чому лукаве думаєте в серцях ваших?" (Мт 9,4)

Постараємося усвідомити те, що ми почули. Перша така думка: людина може бути розслабленою на фізичному плані, тобто страждати від недугів, головних болів, просто страждання чи смуток може бути. Євангеліє говорить , що всі недуги починаються від гріха. Будь-яка фізична хвороба починається від гріха. Бо гріх тримає людину в недузі духовній і фізичній.

Людину може тримати такий гріх, як злопам'ятство. Коли людина пам'ятає зло, то зло пам'ятає про людину. Пам'ятає про людину, ловить її і держить. Чим більше ти пам'ятаєш зло, тим більшу владу зло має над тобою. Часто ми чуємо вираз: мене зло взяло, мною образа заволоділа. Тобто, зло виступає як реальна сила, а сила - це ж енергія, тільки енергія отрути, яка роз'їдає тіло і душу. Роз'їдає нервову систему, а це діє на печінку, на серце, на голову. То є розслаблення.

Коли людина має в собі зло, в неї не йде робота. Коли те зло тримається як образа, то часто і жити не хочеться. Коли людину зло тримає, вона на весь світ ображається. Тобто зло - це страшна сила, це не просто таке собі зло, а сила, яка має вічне джерело, бо зло поза часом. А якщо воно має джерело, значить людина, яка це зло носить, є джерелом зла, вона буде підживлювати те зло і у вічності, якщо помре у злі.

 Христос каже: "Твої гріхи відпускаються" (Мт 9,2). Це означає, що Христос має владу над злом. Ми не можемо мати владу над злом - Христос має владу! Минулої неділі мова йшла за гадаринських злих духів, коли вони просили Ісуса, щоб хоч у свині їх пустив. Отже, зло слухається Ісуса. Ісус має владу над злом.

Злий дух і гріх - це одне і те ж. Гріх має духовну сутність , тобто людина у гріху є одержима. Людина, яка має гріх, має одержимість. Бачите що, дорогі мої, Ісус каже: "Твої гріхи відпускаються." Тобто відходить тягар з твоєї душі, укріпляється твій настрій, звільняється твоя душа від гріха, піднімається в тобі сила.

Гріхи можуть відходити від тебе тоді, коли ти виправдаєш людину. Виправдав людину - значить від душі відпустив образу чи зло. А буває так, що людина й не знає, з чого виправдувати . Ніби нікому нічого не сказала, а камінь якийсь на душі лежить, якийсь тягар давить. От якраз тут Ісус працює для нас вже Сам. "Боже, я не знаю, що з моєю душею, але Ти краще бачиш. Ти очисти мене. Я буду молитися, просити Тебе, щоб Ти мені зняв той тягар". І Ісус знімає. Просіть і дасться вам. Бо це є розслабленість не свідома, а підсвідома. Все одно, те що сидить в мене на душі, десь було допущено мною - не проконтролював десь думки, чи слова... Різне буває... "Чого лукаве думаєте в серцях ваших?" (Мт 9,4). Думки від серця йдуть. Чому ви думаєте в серці своїм? Але як серце може думати?

Давайте згадаємо слова з Євангелія від Матея: "Не те, що до уст входить, оскверняє людину, а те, що з уст виходить, те оскверняє людину" (Мт. 15,11). А воно може з уст не виходити, воно може з думок виходити. Людина може мовчати, а в голові гнати думки, які завгодно. Христос вчить: навіть якщо ти й не говориш, але тільки думаєш зле - ти вже осквернений! Бо хіба думка, слово і дух розділяються? Кожне слово несе дух. Чи чорноту несе, чи емоцію позитивну несе, тільки не може слово без духа бути, то вже рідко, щоб були пусті слова...

Про серце хочу ще сказати. Коли серце у вас наповнене духом Божим, то які будуть думки йти від серця? Добрі. Отже, коли ми будемо молитися без серця, а просто, скажемо так, відчитувати текст, чи відійде від серця поганий дух? Не відійде. А якщо ми будемо молитися від серця, то ми наповнимо серце тим духом, про який будемо просити в молитві. Чим більше від серця молимося, тим краще серце очищається. Якщо ми молимося, відчитуючи тільки правило, не від серця, то серце закриється на десять замків. Хоч ти будеш відчитувати молитви і три години. А серце буде закрите. Голова молиться, а серце грішить. Тому треба молитися від серця, бо ви знаєте, що від серця залежить і настрій, і думки, від серця залежать твої стосунки з іншими, від серця залежить твоє розслаблення чи укріплення, бо серце є храмом духа.

Тобто, тій людині, яка хоче, щоб її люди від серця любили, треба своє серце міняти до тих людей. Людина, яка хоче, щоб їй подобалась робота, мусить від серця молитися за ту роботу. Якщо людина хоче мати чисті думки, треба піднести серце своє. Якщо людина хоче простити іншій людині, мусить молитися від серця, щоб від серця простити. Розумом ми всі вміємо прощати, але від серця дуже мало хто прощає.

 Тепер хотів би звернути вашу увагу ще на такі слова: "Встань і ходи, - каже Ісус. - Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати.... Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому" (Мт. 9,6). І в кінці цікаві слова: "Народ же, бачивши це, ... славив Бога, що дав таку владу людям" (Мт. 9, 8) Людям дано владу відпускати гріхи! Чому якраз треба сповідатися? Тому що люди мають владу відпускати гріхи. Які люди? Вибрані. Згадайте слова Ісуса, сказані не до всіх людей, а тільки до апостолів: "Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються" (Йо 20,23). Це дано людям. Господь дає людям таку владу.

Людина, яка приходить з вірою до сповіді, з вірою тільки, що їй відпустяться гріхи, що Господь відпускає гріх, - та людина одержує благодать. Так, відпускається біля отця Онуфрія тобі гріх через благословення: "Відпускаються тобі гріхи". Але чи ти відпускаєш від себе той гріх? Бог відпустив через отця, а чи ти свою злопам'ятність відпустив?! Чи може Бог відпустити гріхи, коли ти не відпускаєш сам від себе?

Отець дав розрішення,Він прощає, Боже милосердя понад усе. Але з твоєї сторони чи є прощення? Чи з твоєї сторони є віра, що тобі відпущено? Коли Сам Бог тобі відпустив, чому ти сам собі не можеш відпустити? Коли Бог тобі прощає, чому ти собі простити не хочеш? Адже ми часто собі не хочемо простити. Ми часто носимо образу. А чому ж ти до сповіді прийшов? Просиш прощення, коли сам не відпустив собі гріхи. Як ти можеш стати на коліна, не відпустивши сам собі? Хіба Бог тоді відпустить тобі? Якщо ти прийшов з вірою, що Бог відпускає, тоді і з свого боку зроби крок, щоб відпустити. Допоможи Богові, щоб Він міг в серце твоє ввійти. Якщо ти не відпустиш серця, чи може в те серце ввійти Божа сила? Вона буде тільки біля серця стояти, а серце далі буде в гріху, і гріх не відпустить серця. То як же може священик тоді відпустити тобі гріхи? Яка буде користь від священика, коли ти сам собі не відпускаєш? Відпусти, і Господь тобі відпустить - через благословення священика. Повір, по вірі твоїй дасться!

 Тепер, дорогі мої, ще одна думка! Людина завжди хоче, щоб до неї було гарне відношення, щоб її поважали і любили. Чи буде вона щаслива, коли до неї будуть гарно ставились, поважати і любити? Не буде щасливою. Я стверджую, що не буде. Згідні з тим чи ні? Не згідні. Зараз подивитесь. Коли ти чекаєш любові, коли чекаєш від людей пошани, завжди побачиш зраду. А зрада - це пекло твоїй душі, це купа чортів через ту любов до тебе ввійде. Через ту любов до тебе прийдуть гості, яких потім будеш виганяти кілька років. А то прийдеться ще й на тому світі з ними розраховуватись. І тому не чекай, щоб тебе любили, старайся любити. Коли чекаєш, будеш страждати. Коли чекаєш, щоб тебе любили, ти від тої людини вже залежний. Вже з'являється страх, що вона не так посміхнулась. І тому існує такий парадокс: якщо б людина навіть одержала все, чого вона бажає, це не гарантувало б їй щастя. Я думаю, тільки б одне нещастя було. Але коли грубість, зневага, ненависть, гнів з боку інших - для тебе це є щастя.

Хто не згідний з цим, пояснюю, як це. Для невіруючих - це пекло, для віруючих - це благо. Тому що, коли до тебе відносяться грубо, Ти, Господи, показуєш мені через ту людину, наскільки я нестриманий, Ти мене вчиш через ту людину. Там, де є грубість, Ти вчиш мене милосердю до тієї людини. Там, де мене не розуміють, я стараюсь людину зрозуміти, маю передати їй Христового Духа, тій, в якій нема духа. Христос прийшов до святих на землю чи до грішників? До грішників, але через кого? Через мене сьогодні. Значить прийшов до того, хто брутальний, хто грішник, і через мене має до нього посміхнутися і зцілити від зла, зрозумівши його. Вогонь на вогонь що дав би? Зло на зло добро народить? Не народить. Господь через мене сьогодні хоче бути прославлений, тобто вимагає, щоб я дякував за ту ситуацію, коли до мене проявили грубість.

Коли я дякую, зло мене бере тоді? А коли я бунтуюся на те, що грубі до мене, зло мене тоді бере? Бере. Але коли я дякую, зло не може взяти. Бо я кажу: "Дякую, Господи, що не гірше. Я дякую, Господи, що Ти послав мені ту людину, і показуєш, наскільки я в Твоєму дусі, наскільки я намолений. Та людина - барометр, показує, наскільки я насправді люблю Тебе, наскільки я ношу любов як силу, наскільки я ношу силу зціляючу в собі.

Гнів з боку інших... Ми дивимося на гнів як на поведінку, а не розуміємо, що коли людина носить той гнів в собі, то гнів їсть ту людину. Замість того. щоб помогти цій людині, в якій сидить зло, забрати його, вимолити ту людину, щоб зло від неї відійшло, полюбити ту людину і співчувати, бачачи, що робить зло з тією людиною, ми її ще й доїдаємо. Як же тоді Бог може прийти до тієї людини, коли й ти Бога не прийняв?! Коли й ти Божої сили не маєш? Як ти можеш протистояти тому злу, що знаходиться в інших?

І останнє, на що хотів би я звернути увагу, дорогі мої браття і сестри! Вам дається людина для того, щоб ви відчували її стан. Ми не раз, не відчуваючи людину, можемо таке своїм язичком сказати, що людина буде після нас потім тиждень відходити, тримаючи все це в своїй голові.

А ви скажете: "А що я такого сказав? Я правду-матінку сказав. Я же хотів добре тобі зробити". Слово може бути одне, але важливо, як ти скажеш його і коли ти його скажеш... Коли ти відчуваєш людину, ти подумаєш, чи варто мені в даний час так говорити. А може до того ж самого слова добавити ще слово таке, яке б могло людину не трусити. Ми не вміємо спілкуватись, ми з вами бачимо все тільки з своєї сторони. Ми не чуйні люди, тверді серцем люди. Ми більш відповідальні за іншу людину зовнішньо, а не внутрішньо, відтак через зовнішнє завжди руйнуючи внутрішнє.

І тому, якщо може людина не так сказала, не так щось зробила біля тебе, не старайся вчити, не старайся командувати, не старайся... Бо ти знаєш, як тобі буває, коли тобою командують. Бо те зневажливе слово дуже ранить людську гординю, дуже ранить наш гріх, і тоді всі змії, які там спали, всі проснуться. І ту людину з'їдять, яку ти спокусив, в якій ти викликав ці всі негарні духи, та й ти сам потім будеш довго відходити від того.

Тобто, сьогоднішня наука полягає в тому, щоб ми з вами були до себе вимогливі, але милосердні до інших. Щоб ми з вами більше розуміли добро як стан серця і як стан душі... Бо від стану серця залежать і думки, і свобода, і відносини, і праця... Щоб ми могли приймати всяке зло, не реагуючи на нього злом. Щоб зло від нас і через нас не могло діяти. Ми віддали себе Богові, щоб тільки Бог був в нас і діяв через нас як сила не руйнівна, а як сила зціляюча, скріпляюча і прославляюча!

Ти для того був покликаний ще при хрещенні, коли відрікався сатани. Так те хрещення маєте пам'ятати кожний день, маєте в кожній хвилині стояти перед Богом, пам'ятати про присутність Бога, не забувати те, до чого ми покликані. І тоді ніяке зло вас не буде розслабляти, паралізувати, і не буде у вас ворогів. Бо ворог є не люди, а те, що в людях і через людей діє. Бо ворог часто через людей і нас з'їдає.

 Для християнина не може бути ні порчі, ні зла. Бо чого боїшся, те й отримаєш. Чим більше боїшся, тим більше страждати будеш. Я думаю, що все це, що Господь сьогодні через мене, через мої вуста, вам вложив, (вибачайте, що, може, я трошки забагато говорив), прийметься в вашому серці, залишиться і ще й плоди принесе, які будуть в ваших очах, в ваших устах і в вашому серці. Амінь.