Про виховання

Духовне слово ієромонаха о. Григорія Планчака

Ви ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми хотіли поговорити про таку загальну тему – «Виховання». Ми коли кажемо про виховання, зразу думаємо, чи нам пригадується, як нас батьки виховували. Або нам пригадується, що ми є батьки і мусимо виховувати. І це є правда. Але це не є тільки то.  Питання виховання є багато ширше. Ми всі проходимо процес виховання. Нас всіх Бог виховує.

Каже святий Павло, що він вклоняється низко Отцю Небесному, від Якого походить всяке батьківство, тобто що він схиляє свою голову і коліна перед Отцем Небесним, від Якого має початок всяке батьківство. А с тим є і питання виховання пов'язане. Нам Бог дав батькам, і духовним батькам, щоб ми виховували, але ми мусимо завжди пам'ятати, що це є дар від Господа, тобто Бог є перший батько, основний батько, батько всіх нас. І на взірець того батьківства Його, кожному з нас по своєму дається це батьківство. От же ви які маєте дітей, вам дається це батьківство і обов'язок виховувати. Священик також, його називаємо отець духовний, має бути духовним батьком всіх і також має обов'язок брати участь у цьому вихованні. Ми хотіли би щоби діти виховувалися під впливом Божого Духа, в атмосфері любові, щоби виховувались так, як Ісус виховувався. Собі нагадуємо Ісуса у Назареті, у оточенні Марії і Йосифа, і пригадуємо собі ти невеличкі деталі, які записані у Євангелії, але вони нам витворюють ту атмосферу, яка могла там панувати. Атмосфера довіри, щирості, любові, любові Бога, пошани Бога. Там на кожному місці, на кожному кроці,  все починалося від молитви і закінчувалось у молитві, все відбувалося у молитві. Кожний на кожного дивився тільки, як на образ Бога живого. Марія і Йосиф то взагалі вони дивилися на Ісуса як на свого Бога. Про Марію здається, що вона все, що Ісус казав чи зробив, все записувала у своєму серці.

Ви є дуже часто є в тій ситуації, коли ви дивитеся на своїх дітей ви не знаєте, кого ви маєте. Страшно вражає, наші діти - ми не раз не знаємо хто вони є. Так як ми довше живемо на землі наша свідомість матеріалізується і ми забуваємо звідки ми прийшли. Забувається оце, хто ми є в дійсності. Ми по своєму імені і прізвищу там народженні, але ми забуваємо своє походження правдиве. Наші діти час від часу можуть сказати такі речі, що ви не знаєте, що думати. Ми навіть не можемо собі уявити, що та дитина може пам'ятати; що може знати, а що може не знати. Вчора я чув таку історію - каже мала дитинка до своєї мами: «Мамо, ти коли мене носила ти дуже багато ходила, рухалася і мені було погано, і я тебе штурхала у живіт, щоби ти спинилася» - і все, дитина тут зупинилася і нічого більше не говорить далі.

Але ми стоїмо перед проблемою, як може бути таке? Розумієте, що ми багато речей не знаємо ще. Коли дитина є маленька, вона ще може просто як ангел бачити, пам'ятати і знати речі, але так як виростає - її свідомість матеріалізується, тобто прив'язується за місце, за людей, за обов'язки, за праці, за якийсь певний багаж знань і дуже часто наше виховання, саме виховання, воно більше є не виховання, а деформування, нажаль. Тобто ми навіть не знаємо які є можливості у людини, як що дивимося на ту маленьку дитину, як би в неї можна розвивати саме таку свідомість, яка пригадує це все: звідки вона походить і хто вона така. Діти малі взагалі, то ми знаємо, мають більший контакт із духовним світом як ми дорослі. Тільки вони не роблять з того щось велике, бо їм здається, що це нормально. І дуже часто малі діти можуть бачити речі і дивуватися, як то інші не бачать, а вони бачать. Але бачите - є проблема, що наше виховання, наша система виховання, опісля людину зав'язує і якось так як би віддалює від того моменту, тобто від той пам'яті - звідки я похожу,  від правдивого батьківства. Чому ми власне хотіли, щоби діти тут виховувалися і щоб вони мали більше спілкування таке духовне? Щоб як найбільше зберегти в дітях то, що вони зараз мають. Ви самі свідомі є того. Я раз почув, що більше ми потребуємо дітей, як вони нас. Десь така думка є. Хоч це є взаємне, але ми так багато можемо від них навчитися. І виховання в тому випадку не є просто навчити дітей жити як дорослі, хоч треба дітей вчити певних речей: рамок і так далі, як поводитися, але є дуже важливе вміти зберігати, не забруднювати душу, ту чисту, таку невинну чисту душу, а вміти помогти дитині зберегти це скільки це є можливе у цьому брудному світі. Це є такі речі гарні, дуже гарні.

Отже Бог всіх нас хоче виховувати, тому Він нам дав Біблію, тому Він розпочав цілу ту історію спасіння: через пророків, через Мойсея, в кінці через Ісуса Христа і по сьогоднішній день. Через Біблію Бог хоче нас виховати. І що Він хоче? Повернути нас звідки ми прийшли. І тут у тому випадку можна пригадати собі оцю історію про блудного сина. Блудний син, який жив біля свого батька, мав все, але це йому було замало, здавалося цього замало, і він вимагає від батька грошей і іде геть. Іде в світ, бо хоче собі жити самостійним життям. І коли він растратив всі ці гроші, коли він прогуляв ці гроші всі, тоді опинився у бідноті, у мізері, зійшов на таке, що навіть бажав собі наїстися разом із свинями, які їли з корита. Він став наймитом, слугою у великого господаря бо був голод і свині їли краще за нього у того господаря. І щойно коли він опинився у такому, почало до нього доходити - що ти наробив. Ви знаєте найкраще людина думає, коли її заставлять на такому рівні матеріальному, тоді вона глибоко думає. І каже: «Ну дивися, мені треба було того всього? Я у батька мав всі достатки. Батько мене шанував, любив, але я не вмів це побачити. І я хотів жити своєю головою, хотів щось придумати своє і от придумав. Краще буде мені повернутися до батька, але треба було тепер заставити себе». Бо все ж таки та гординя людська вона не пускає так просто. Ні я все ж таки ще доказую, я ще докажу. А тут, властиво, треба було покаятися, повернутися до батька і визнати свою вину.

От же ми є всі трошки подібні до цієї історії про блудного сина. Що нас Бог дає на цю землю, дає нас чистими, святими, але бачити наша свідомість забруднюється, душа забруднюється і ми тоді блукаємо, блукаємо, блукаємо, аж поки нас Бог десь не зловить, щоби нас знову провернути назад до себе. Ну і у цьому є також мудрість велика Божа і ми мусимо саме цей факт прийняти такий який він є. І нікуди не дінемося від такої нашої психології, що всі ми десь блукаємо, блудимо, а пізніше Бог нас ловить і притягує до себе.

До чого нас Бог виховує і як нас Бог виховує? Бог нас виховує,щоб ми повернулися до первісної краси. Святий Василій каже, що нашою ціллю є повернутися до первісного творіння. Так як Бог первісно сотворив Адама і Еву, тобто у такому стані раю. Не тільки, що вони жили в раю, але їхня душа була в раю. Тобто, що вони були в мирі, в любові і т.д. І Бог хоче нас повернути до цієї первісної краси, до цього первісного творіння, до того щоб ми були на образ і подобу Бога повністю. Коли ми дивимося на дітей малих, ми бачимо, що в них віддзеркалюється цей образ і подоба Бога. Чистота душі відразу виявляє цей образ і подобу Бога.

Як нас Бог виховує? Раз, коли ми заблукали, коли різні історії з нами трапилися і трапляються і т.д., тоді Бог нас виховує, тобто як би казати - Він нас ніколи не залишає, Він нас ніколи не покидає і ніколи від нас не підносить руки. Каже у пророка Ієремії: «Навіть якщо мати забуде і залишить свою дитину, Я тебе не залишу. Я твоє ім'я врізав на долонях». Знаєте, що значить врізати у долоню - це значить, от коли хто не будь з вас робив татуїровку і то дуже важко зняти пізніше, а Бог каже, що у Себе на долоні це зробив. Тут можна сховати, а на долоні не сховаєш. І Бог нас врізав на долоні, щоб усі знали, що він мене любить. Отже моє ім'я у Нього на долоні. І тому що Він свою долоню може бачити постійно, тобто, якщо на хвилинку і забуде про мене, але долоня у Нього перед очима постійно і моє ім'я там є. Тобто Бог каже в іншому місці: «Я полюбив тебе відвічною любов'ю». Бог нас любить, ще перед сотворінням світу, бо Він нас знає і Він хотів, щоби ми були. Він хотів, щоби ми були і тому Він нас виховує.

От коли читаємо родовід Ісуса Христа бачимо, що Бог приготовляв народження Ісуса Христа через родовід цілий. Бог слідкував за тим родоводом, через якого має вийти Ісус Христос. Ми за своїм родоводом не слідкуємо, а Бог слідкує. Бог за кожним з нас бачить слід, як ми прийшли на цей світ, від кого ми прийшли на цей світ. Ми сьогодні може пам'ятаємо батьків, дідів, ну прадідів, щось десь там прабабу трошки, а вже решта нічого не пам'ятаємо. А Бог бачить цей слід, по якому ми появилися на цей світ. І Він приготовляв нашу появу, тобто наш прихід на цей світ, Він приготовляв. І тому Він нас виховує.

Основний спосіб як нас Бог виховує, це є через пророків, через Мойсея, через Ісуса Христа, через Церкву сьогодні. Бог говорить до нас слово і пробує звернути на себе увагу, щоби ми послухали це, що Він говорить. Щоби ми пробували завжди у своєму житті враховувати Його. Щоб ми ніколи не жили, так як би Його не було. Основна річ це є, щоби наше життя було так спрямоване і організоване, щоб ми завжди мали свідомість, що Бог у мене є. І щоби Він не лише був десь там крайній, десь там у боці, а щоби Він був по самому центрі мого життя і по центрі моїх всіх інтересів, по центрі моїх почувань, мого серця. Бог нас так виховує, тому що коли ми маємо Бога у центрі свого життя, хто є той хто користає – перші ми, перші ми є ті, котрі користають. І Він власне то робить з любові до нас. Виховує нас Святим Письмом, словом Божим, Церквою. Ми сьогодні виховуємося Святими Тайнами, проповідями, але крім того у житті нашому Він нас виховує: терпіннями, спокусами, випробуваннями, різними непорозуміннями. Виховує нас тим і на такий спосіб, де ми найменше надіємося і очікуємо. Тобто Бог використовує для виховання нашого такі засоби, яких ми навіть не підозрюємо і ніколи б не підозрювали. І тому основні правила духовного життя дуже важливі - уміти від Бога прийняти все, що стається у моєму житті. Бо коли ми спротивимося чомусь, що стається у моєму житті, я можу спротивитися Богові. Припустимо часто буває таке, що ми щось уперто не хочемо прийняти. Але коли ми бунтуємося, ми вже відчуваємо не спокій і не певність, а ну ж я і не правий до кінця, але стидно мені це сказати, але всередині у глибині десь є відчуття таке, а ну ж я не правий? Я собі роблю шкоду.

Бог нас виховує різними такими речами, різними хрестами, терпіннями. І це може бути у сім'ї, це може бути між чоловіком, жінкою і дітьми. Отже, питання характерів - бачите. Ми завжди кажем, ой не можем зійтись, мусим розводитись, бо він такий, а  я така і ніяк не йде. Але ми забуваємо, що Бог людей ніколи не кладе однаковими до співжиття, ніколи Бог не кладе людей, щоб мали один характер, одну думку і одне бачення на всі речі. Такого немає, а ну попробуйте мені показати на одну пару, у якої немає ніяких проблем між собою. І щоб ви сказали, що їх Бог звів, бо вони однакові - нема такого. Тобто Бог нас зводить різних, різних характерів. Чому? Щоби нас опісля виховувати. Він використовує прикрий характер той особи, з якою я живу, щоби мене навчити терпеливості, щоби мене навчити смиренності, щоби мене навчити, як я не повинен робити.

Припустімо, що та особа, з якою я живу є уперта. Я бачу, що це не добре бути впертим, але я зразу починаю сваритися - ти не смієш бути впертим, але забуваю, що в тій хвилині, коли сварюся з нею - я то же впертий. Отже коли я бачу ту впертість іншої особи, давай вперше подумай над собою і позбудься. Як каже Ісус у Євангелії: «Чому ти виймаєш скалку з ока брата свого, а колоди у своєму оці не бачиш?» І дуже часто є таке, коли ми дуже гнівливі, до когось, то у нас є більше, у нас є колода, розумієте? Бог нас виховує нашими недосконалостями і недосконалостями наших ближніх.

Я пригадую, я мав одного такого монаха на початку. Я його дуже любив і він мене любив також, і дуже хотів, щоби ми разом через життя йшли, якось шукали Бога спільно. Але проблема характерів, вона була очевидна, що буде трудно, одразу можна було це побачити. Ну і приходили такі моменти конфліктні, що я не знав, що я більш маю робити. Мені здавалося, що я всі зусилля приклав, все що я вмів, навчився, знав: і з психології, і з духовності, і з богослов’я, все що я знав, я використав, я вичерпався, я більше не маю що. І думаю, як я з того маю вилізти? А в кінці мені прийшла спасенна думка, отака спасенна думка, за яку я Господеві дякую по сьогоднішній день, бо можна було і не мати. І мені думка прийшла: «Слухай, та то дуже проста справа. Що ти переживаєш? Якщо він не вміє користатись тебе, то ти користай з нього. Як то? Ну якщо ти йому пояснюєш, ти з ним терпеливий, лагідний, а він далі воює на тебе, то як кугут знаєте скаче - спокійний будь. Якщо він не вміє використати ту лекцію від тебе, то використай від нього, то що ти маєш його стерпіти, що ти маєш упокоритися, та ти виростиш духовно в сто разів більше». І слухайте це мене спасло. Ця думка, цей принцип, він почав працювати. От коли я бачу, що не йде нічого, головою в стіну не підеш, я просто взяв іншу позицію, що він виховує мене, що Бог через нього виховує мене і тоді все почало розв'язуватись. І у кожній подібній ситуації собі тільки пригадати оцю штуку і ви знаєте наскільки людина потіхи має з того. Бо найгірше, коли ви бачите в житті тупік. А тут вихід. Пам'ятайте, дуже часто ми попадаємо в таку ситуацію, що нам здається то є безвихідна ситуація. Але безвихідної ситуації немає, просто вихід є там, де ми його не очікуємо. І справа у тому, що ми дуже часто переконані, що ми знаємо як це треба вирішити, як це треба людині сказати, як вона має робити, як вона має жити. Ми це все знаємо і тому, ми ображаємося коли нас не слухають, бо ми уміємо.

Одже дуже важливо є пам'ятати, якщо в дійсності це є питання моїх дітей, чи молодшого когось від мене, чи іншої особи, за яку я думаю, що Бог мені доручив поважати її і виховувати - не думайте, що це процес виховання іде тільки односторонньо. Батьки, які виховують дітей в той сам час виховуються від своїх дітей, через своїх дітей. Ми вчимося, ми вчимося всі разом. І тому тупік приходить тоді, коли я бачу тільки так, що я все умію, я все знаю і зараз маю все пояснити, ну а якщо людина не слухає, я вже не знаю, я гніваюсь і йду геть. Процес виховання і випробування іде з обох сторін. І ви з своїми дітьми, чи чоловік с жінкою, чи жінка з чоловіком мусити знайти вихід, вихід завжди є. Але коли його на знаходити, покопайтеся по собі - де є проблема?

Одже Бог нас виховує. Все Він вживає до виховання:вживає це святе місце, вас виховує, мене виховує, братів сестер виховує, виховує нашу сім'ю, тобто використовує вашу сім'ю, щоб вас виховати, вашу роботу, працю вашу. Він виховує вас і через то, що посідаєте: ваші маєтки, чи самі ваші багатства що припливають, чи відпливають. Він випробовує вас, вашу терпеливість, вашу довіру, віру.

Тими днями ми дивилися фільм про мати Терезу. І одна деталь з того фільму документального, де, здається що в Америці, підходить один багатий чоловік і мати Терезі пропонує свою допомогу фінансову. І він там від неї вимагав як то організувати, як то передати, які там з банком зв'язки і такі речі. А мати Тереза йому зразу відрубала знаєте що? Якщо ви щось маєте, підіть там сестрам дайте і на тому крапка. Бо тому, що ми живимо тільки з довіри до Бога, з провидіння Божого. Ми собі нічого не хочемо нагромаджувати, ми не хочемо себе забезпечувати, ми довіряємо Господеві і все, що нам треба буде, що нам Господь хоче дати, Він нам все дасть, ми з того живимо. Отака чіткість, мати Тереза отака постава конкретна і така віра, така сильна віра, що просто вражає.

Одже дуже часто бачите Бог хоче, щоби ми більше йому довіряли, щоб ми уповали більше на нього, як на матеріальні речі. Це є суть, а все решта Бог помагає і добавляє. І ми всі то мусимо бути свідомі того. Найважливіша річ,щоб ми слухали Господа, щоб ми росли духовно, виховувалися під Його опікою, під Його рукою, Його крилом і він тоді дасть нам все.