ПРОВОВІДІ

о. Іван Полежака

27 августа  

Притча про виноградарів Мф.21,33-42

Багатогранна Притча, але кожна з граней відображає стосунки Бога з людьми. Бо Господар, це Бог, а виногадарі –ми.

Насадив Господар виноградник – душу людську, яка потребує догляду; і огородив її «огрожею» - умовами та обставинами, в яких вона може дозрівати; і дав її виноградарям – розуму та волі, які мають дбати про душу.

Душа дозріває. І приходить час, коли Господь бажає скористатись плодами. В людину входять певні відчуття, в яких вона розуміє, що настав час змінити життя та ввірити Богові Боже. Але… Прив’язалась людина до виноградника, вважає його своїм і огородила своїм забором – егоїзмом у всій багатогранності його проявів. Притупляє, вбиває людина відчуття, які приходять від Бога. Але Бог милостивий. Через обставини життя, через людей, через внутрішні стани людини, Він пробує навернути її до дороги спасіння. Діє. Діє Бог і сподівається, і посилає Свого Сина. Приходить Христос і людина розуміє – Господь Є, і все що вона має, їй не належить. Та чи вибере Господа? Чи буде вслуховуватись в Його слова і йти за Ним? Чи, можливо, розіпне Його в собі?

Боже, Отче всемогутній, дай сил відмовитись від свого егоїзму і ввірити себе у всій повноті Синові Твоєму і Господеві нашому Ісусові Христові.

21 августа  

«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло.» Мф.17,1-2

Преобразився Господь, зняв з Себе «форму», яка ховала Його славу і засяяв. Засяяв проявляючи не лише Свою славу, але і славу людську. Світло Боже і осяяння чекає на нас, людей.

«Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.”» Мф.17,5

Царство Боже поруч і Бог промовляє до людей. І Бог Отець вказує, Кого потрібно нам слухати. Коли слухаємо, переображення наступає і ми помічаємо що стали іншими: ми стримуємось там де раніше збурювались; мовчимо там, де раніше багато чого наговорили б; спокійні там, де раніше боялись; розуміємо те, чого раніше не розуміли…. Слово Боже, коли ми слухаємо Його і живемо за словом, творить чудеса, ми переображаємось, бо життя стає яснішим і світлішим.

«Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!”» Мф.17,7.

Ісус промовив до учнів і нам говорить те ж саме: «Устаньте, не страхайтеся!»

14 августа

Притча (Мф.18,23-35)

В цій притчі Господь розповідає нам про Царство Небесне, про Себе - Царя, про нас - боржників і про те, як Царство Небесне придбати тут, на землі.

“Цар захотів порахуватись з рабами своїми…” Коли Господь починає рахуватись з нами, то кличе нас до храму і спонукає до сповіді. Ми сповідаємось, причащаємось і робимось вільними. Бо Бог простив нам наші “десять тисяч талантів”, а можливо і більше. Бо як можна виміряти вартість гріхів які гублять наше життя?

Нам добре. Ми, омитими, чистими, світлими виходимо в світ де так багато бруду. І бруд, як тільки ми переводимо свій погляд на нього, входить в нас. Нам дуже важко те помітити. Ми починаємо вимагати від людей “сто динаріїв”. Нас охоплює бажання змінити світ, щоб той став чистішим, щоб наші знайомі стали кращими, рідні - добрішими і всі - віруючими. Нам хочеться і ми діємо. Де слово скажемо, де пів слова, де шепотом, а де з надривом. Бо люди падають, а ми бажаємо їм кращого. Ми хочемо їм допомогти. Бажання таке сильне що ми не в силі збагнути те, що знаходимось в стані прощеного боржника ( бо маємо, як нам здається, іншу мотивацію). То ж звершуємо над людиною, якій бажаємо допомогти, духовне насилля, нападаємо на неї і душимо її.

Народна мудрість навчає: “Благими намірами дорога до аду стелиться”. Це про наш випадок. Бажаємо доброго, а чинимо зло. Бо не помітили як відступили від Бога віддавшись пориву творити добро. Але…, добра без Бога не буває. Тому Господь і запитує нас: “Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і Я помилував тебе?” Він дав нам приклад, та чи тримаємось?

Здавалось би все просто: зверни увагу на Бога, на Його слова, зроби милість ближнім своїм, прости всі їхні провини і відчуй себе жителем Царства Небесного, яке входить в нас. Але це просто звершується лише тоді, коли ми не дозволяємо собі відступати від Бога. Коли Бог стає сенсом нашого життя.

13 августа

Яким би брудним я не був, я знаю що мій бруд не пристає до Бога. Тому не боюсь звертатись до Нього зі свого болота і просити. Бог чує і допомагає. Дякую Тобі, Боже мій милостивий.

10 августа

Відповідальність

Слово, значення якого здавалось би всім зрозуміле. Хтось використовує це слово як соціологічний термін, який визначає свідоме ставлення людини до всього з чим вона має справу. Хтось вкладає в це слово свій зміст, розширюючи, або звужуючи його значення. Але, слово «відповідальність» розкриває само себе. Це відповідь на дальність, відповідь на перспективу. І, в залежності від перспективи, яка відкривається для людини, людина приймає на себе відповідальність.

В нашому, людському вимірі, людина може брати на себе відповідальність, а може і не брати. В Божому - людина відповідальна завжди. Бо Бог від початку розкрив перед нею перспективу Життя. То ж ми, люди, самостійно вибираємо бути нам з Богом, чи ні. І, згідно з вибором, приймаємо на себе наслідки, стаємо відповідальними за своє життя.

Ми, в залежності від обставин, можемо сказати: «я беру на себе відповідальність за цю справу». Добрі слова. Вони відкривають зрілість людини і готовність до вирішення певних життєвих питань. Але… Чи насправді ми відповідальні в такі моменти? Апостол Павло говорить: «Бог правдивий, а кожна людина не правдива» (в деяких перекладах «брехлива») Рим.3,4. Тому і наша відповідальність завжди відносна, бо ми ніколи не знаємо правди в її повноті. Правдивими і відповідальними ми можемо бути лише тоді, коли повністю належимо Богові і Його очима споглядаємо на світ та обставини. Бо наша правда це лише невеличкий фрагмент загальної правди. І, як тільки наша правда, в наших очах стає безсумнівною, ми в біді. І, в залежності від нашого соціального статусу, ми можемо провести до біди людей залежних від нас.

Війни, розколи в церквах, це наслідки того, що люди, маючи певну владу, переоцінили себе, поставили свою правду вище правди Божої. І, навіть, коли говорять що поступають таким чином тому, що розуміють свою відповідальність перед Богом і людьми, то, за словами апостола, вони є неправдивими. Вони брешуть, бо, не ввіривши себе Богові, свою правду поставили супроти правди Божої.

Наша відповідальність не може вимірюватись земними можливостями та амбіціями, тому що наше земне життя є невеличним фрагментом життя вічного. Відповідальність співмірна вічності і орієнтиром нашої відповідальності є лише Бог.

Відповідальність без Бога схожа на дерево яке росте на даху і не знає, що завтра йому може не вистачити благодатної вологи і воно всохне.

Господи, допоможи нам стати відповідальними.

5 августа

Сказав Господь ученикам своїм: “Цей рід виганяється тільки молитвою і постом”. Мф.17,21.

Ми, грішні люди, залежимо від впливу злих сил. Залежимо в такій мірі що, частіше за все, навіть не помічаємо того. І лише, коли натворимо дурниць, дивуємось тому, як ми, такі гарні та добрі, утнули таке. Та коли глибоко вдивляємось в себе то розуміємо, що дурниці ми творили не самостійно, а в присутності сили, яка нашіптувала: “Ну давай, ти ж герой, доведи це всім… Не бійся, тобі все можна… Переможців не судять…, - або ж, - Так треба… Так правильно… Тільки так і не інакше…” Чи так, чи по іншому зомбує нас та сила, це не важливо. Варіації її дій безмежні. Важливим для нас є те, що ми помітили свою залежність. І дякувати за те Богові, бо без Нього, без Його підтримки виявити таке не можливо. То ж коли виявили і зрозуміли, що помітили з Божою допомогою, то в Бозі і в Його слові шукаємо підтримку та опору. І чуємо слова: “Цей рід виганяється тільки молитвою і постом”.

Молимось, постимось, отримуємо певні полегшення та перемоги, але не отримуємо повного звільнення від залежності. Вдумуючись, шукаючи, експериментуючи, аналізуючи ми починаємо відчувати, а потім і чітко розуміти що є піст іншого рівня. Піст, коли ми не тільки тіло своє обмежуємо і тренуємо, а ще щось інше, щось важливіше за тіло. Обмежуємо і тренуємо те, рідне наше і невідоме нам, з чого виникають певні внутрішні потреби, а з ними і залежності. Знову: Богу подяка. Бо без Нього це не відкривається і не здійснюється.

Це наш початок (один із його варіантів) духовної праці. Початок досить просто виражається словами: «триматись постійно Бога, вслуховуючись в Його Слово», але дуже не просто виконується, бо “Царство Небесне здобувається силою” Мф.11,12. То ж хтось прикладає силу і утримується в слові, хтось в пориві, хтось в дії… Кожна людина має свій город, який потрібно обробити і надати Богові без бур’янів. Але, лише діючи за словом Божим, ми отримуємо силу і натхнення на спасительну дію, в якій і піст і молитва отримують новий сенс та силу.

“Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.” Лк.11,28.

2 августа

Томос

Ми, як нація, маємо мати свою Церкву, яка б євхаристійно єдналась з іншими Православними Церквами. Зараз, в Константинополі і в нас, на теренах України,вирішується доля мільйонів віруючих.

Час вирішальний. І не лише тим: чи отримаємо ми томос, чи ні. Вирішальний він для нас перш за все нашою готовністю. Чи готові ми прийняти томос? Чи зможемо ми його прийняти не з погордою, а гідно? Бо якщо приймемо з погордою, бути біді, ми станемо посміховиськом для всього світу. Томос не гарантує єдності Церкви. А там де щось звершується з погордою, там діє сатана. І Церква, ставши єдиною на короткий час, знову роздробиться на шматки, кожен з котрих буде відстоювати свою правду. Люди, побачивши чванливість ієрархів відійдуть від Церкви і невідомо чи з’явиться ще будь коли можливість, яка є тепер. І весь тягар вини ляже на плечі тих, хто не захотів поступатись заради інших.

Час вирішальний і відповідальний. Час посиленої внутрішньої праці, перш за все, ієрархів Церкви. Час, коли треба вмирати для себе і оживати для Господа. Час просити прощення і прощати. Час великої жертви заради інших.

Ми всі пам’ятаємо слова Господа до апостола Петра: “Паси вівці Мої” Ів.21,15-17. В наш час такими пастухами є архиєреї. Це вони поставлені Богом вести вірних до спасіння. Це вони мусять спрямовувати свій шлях і шлях пастви до Бога. І, в залежності від того, як вони виконують свою задачу, залежать долі їхніх вірних і всієї нації вцілому. Бог дав їм такі повноваження. І, згідно з повноваженнями, вони мають і відповідальність.

Господь Ісус Христос, як архієрей (“Первосвященик за чином Мелхіседековим” Пс.109,4; Євр.5,10) приніс себе в жертву заради спасіння людей. Настала черга архієреїв УПЦ КП та УАПЦ, які дали згоду на об’єднання заради спасіння, підтвердити згоду діями та принести гідну жертву Богові.

Дорогі наші архіпастирі, зараз вся Україна і дуже велика частина світу спрямовує на вас свій погляд і очікує що ви відкините власні амбіції і віддасте себе в волю Божу, прокладаючи власний шлях і шлях пастви до спасіння. Томос це наслідок єднання в Вірі.