Главная » Размышления христианина » Біблійне розуміння поняття «унікальність»
 

Біблійне розуміння поняття «унікальність»

Олександер Польшин

І Юдеї вимагають чудес,

і Гелени шукають мудрости,

А ми проповідуємо

 Христа розіпьятого,

 для Юдеїв спокуса,

для Геленів безумство.

(1Кор, 22-23).

 

Коли він так захищався,

то Фест гучно вигукнув:

 безумствуєш ти, Павле!

Велика вченість

зводить тебе в безумство.

 (Діян 26, 24).

  Бог прагне щоб кожна людина стала унікальною. Унікальною отже неповторною, і це означає, що її ні з ким і ні з чим іншим неможливо порівнювати. Як тільки я починаю порівнювати себе з кимось, незалежно від того чи в позитивному чи негативному сенсі, я все одно «продаю» свою унікальність заради того, щоб відчути себе кращим ніж хтось інший. Порівнюючи себе з кимось іншим заради відчуття «вищості», «кращості» я не помічаю, як втрачаю свою унікальність і стаю як один з мільйонів таких самих, які чи кращі, чи гірші за мене, але не унікальні. Ми можемо мати будь-які таланти і залишатись не унікальними, тому що ми почали порівнювати себе з іншими.

Цікаво, як унікальність здійснюється в той період історії Ізраїлю, коли він зникає на 400 років в єгипетському рабстві. Історія Ізраїлю до єгипетського рабства твориться яскравими і унікальними особистостями патріархів. Наприклад, історія про Ісава і Якова – коли Ісав продав своє первородство, то він фактично зник з історії, про нього більше нічого видатного не говориться. А творення історії переходить до Якова, який і справді виявляє себе як видатна особистість. Та як тільки Ізраїль приходить жити в Єгипет – Передання і Писання не згадує нікого, хто мав би таку значимість і унікальність, як патріархи до того. Ізраїль стає як і всі інші народи, практично нічим не відрізняючись від них, крім того, що від батька до сина передається історія. Історія про Авраама, про патріархів, про те, як вони опинилсь тут в Єгипті, про сотворення світу, про унікальні постаті  Ноя і інших. А говорячи про життя 12 колін Ізраїлю в Єгипті, Писання вказує лише на одне – за ці 400 років рабства ізраїльтян стало так багато, що і самі єгиптяни почали їх боятись. І все, більш нічого визначного за цей період не сталось.

Лише з появою Мойсея Ізраїль наче виринає з пітьми. Бог наче знов побачив «свій» народ, з якого поступово твориться «вибраний» народ через унікальні особистості – Мойсей, Ісус Навин, пророки Ілля, Єлисей, Нафан, цар Саул, цар Давид.

А вже за царя Соломона, коли Ізраїль переміг всіх своїх ворогів і неймовірно забагатів – що сталось? Стався поділ на Північне і Південне царства, які до того ж стали ще між собою ворогувати. Десять колін Північного царства були впевнені в своїй потузі настільки, що вже не вважали потрібною для себе Божу опіку. І чомусь саме в Північному царстві з,являються перші Божі пророки, які починаючи з Амоса записують свої одкровення і наполягають на тому, що люди повинні їх чути. Але що роблять священники Північного царства? Вони виганяють цих пророків у Південне царство, щоб не докучали їм своїми негативними епітетами і не заважали радісно святкувати встановлені Законом і традицією свята!

І сталось так, що майже всі пророки скупчились в Єрусалимі, та й власні потужні пророки там теж повстали. Саме вони випрацювали звичку збиратись навколо Писання і вкоріняти себе в Божому слові. І далі, вже в вавілонському полоні, ця звичка стала потужною основою для збереження своєї тотожності як Божого народу, народу Книги і Одкровення, серед безлічі спокус зайняти тепле і сите місце в розкішній, але язичницькій цивілізації. Звідси починається історія Синагоги як зібрання народу Божого навколо Книги, Слова Божого. Синагога, як інституція, вже майже три тисячоліття тримає Ізраїль в його тотожності як народу, якому Бог довірив Своє Одкровення, щоб через нього і інші народи могли відкрити для себе правдивого, справжнього, живого Бога.

 А десять колін Північного царства не вважали за потрібне надто перейматись пророцтвами і Писанням, і не випрацювали в собі звички вкорінятись в своїй тотожності як народу Ізраїля. Опинившись в Вавілоні, серед могутньої і розкішної цивілізації, вони не вбачали нічого поганого в тому, щоб скористатись її благами на свою користь. Як Ісав, вони продали своє первородство вибраного народу на очевидні блага жити язичниками серед язичників. І зникли, розчинились серед моря язичницького «раю», відмовившись від того, що раніше так вирізняло їх серед інших народів, та здавалось їм невиправдано важким і навіть небезпечним. І в полоні серед язичників вони нарешті отримали те, до чого, як виявилось, насправді вже давно прагнула їхня душа – жити як всі люди, щасливо і весело. І отримали своє щастя. Тільки кому це зараз цікаво? І Богу теж це стало нецікаво. А от доля Південного царства виявилась вельми цікавою, і для Бога, і для нас, язичників.

Отже історія Ізраїлю показує як Бог бачить нашу унікальність. Коли ця унікальність не продається, коли вона здійснюється, коли я не порівнюючись з іншими, реалізую себе, з Божою допомогою.

Унікальний не означає найкращий, чи найвидатніший, чи ще якісь «най-».  Унікальний той, хто не продає свою унікальність, свою особистість, і свою особистість відчуває і здійснює, зростаючи через усвідомлення історії свого життя. Якщо є особистість, то вона має історію, процес зростання. І власне історія виходу з єгипетського рабства і завоювання землі обітованої – це історія життя Мойсея і його особиста історія і історія Ізраїлю. Вони є поєднаними – через одне ми пізнаємо друге.

І так само з будь-якою унікальною особистістю. Її зростання це її історія. Немає історії, немає зростання, зникає унікальність і зникає особистість. Далі якесь життя продовжується, але воно вже не унікальне. Воно таке, якого Бог «не бачить» у тому сенсі, в якому Бог не бачив Ізраїль 400 років єгипетського рабства і в якому Бог «перестав» бачити десять колін Ізраїлю. Це не означає, що Бог забув і не опікується. Але оскільки немає прагнення і бажання до здійснення своєї унікальності, то і немає де саме Бог може проявити Свою присутність в історії конкретної людини чи цілого народу так, щоб Божа присутність і поміч були явними для самої людини чи народу.

Резюме

Ніщо не є унікальним, крім того, кому Сам Творець дав цю якість – бути унікальним. Такою істотою є людина, про яку Він і сказав - даю тобі Свій образ і Свою подобу. Таке Творець сказав лише про людину, а про все інше, що Він створив в цьому світі, Він так не говорив. Отже у всьому Всесвіті, у всій природі нема нічого унікального і тільки людина має цю якість.

Говорячи Мойсею, що - а ні в бурі, а ні в вітрі, а ні в вогні Мене немає, Він саме про це і говорить, що ні в чому природньому ні в яких стихіях Його нема. А подих тихого лагідного вітру – це вже якості, які може зрозуміти і усвідомити лише той, хто має щось подібне до Творця. Отже отримані від Творця «образ і подоба» дають нам можливість розуміти і усвідомлювати і власну унікальність і те, що наша унікальність є наслідком того, що Найунікальніший Творець дав нам таку якість.

Поки людина залишалась виключно природною, яка повністю існувала як наслідок природних процесів еволюції, вона не була унікальною. Хоча її можливості користуватись природою були набагато більш сильними ніж у інших істот, ці можливості були наслідком суто природних процесів розвитку фізіології і психіки людино-подібних приматів.

В певний момент розвитку первісної людини вона стала такою, що могла «вмістити» в своє природне буття і надприродний аспект з надприродного буття. Точніше не вмістити, а стало можливим поєднання природного буття з надприродним буттям. В Писані це сказано в такий спосіб – Творець взяв порох земний, природний, і «вдихнув» в нього «дихання життя», походження якого вже є надприроднім. Більше того, Писання говорить, що вдихнув це дихання «в лице людини». Отже цей «порох» вже був досить складно організований, мав своє лице, але ще не мав «дихання життя», тобто такого аспекту, якого в природному бутті немає, але є у Творця. Ця первісна людина, яка мала своє природнє лице, отримала принципово нову якість – мати надприроднє дихання життя, тобто бути унікальною серед інших природних істот. І її лице з індивідуального і природного, не унікального, стало особистим, унікальним.

Всі інші визначення унікальності в той чи інший спосіб не досягають мети, бо їх можна робити в різні способи, створювати різні системи, але все це не витримує власної критики самого людського розуму. Тут людський розум безсилий, а слова дивні. І для їх розуміння якраз і потрібно усвідомити і зрозуміти власну унікальність.

Тобто, усвідомлення і розуміння Одкровення і є способом здійснення своєї людської особистості, власної унікальності.