«Чи багато серед вас мудрих…?»

Олександр Польшин

Відповідь на це, майже риторичне, запитання апостола Павла, яке він звертає до християнської спільноти в Коринті, очевидна – ні, не багато. І тут ми опинаємось в цікавій ситуації.

Здавна вважається, що послання апостола Павла це «глибини християнського богословія», і щоб їх осягнути, треба мати відповідну освіту і спеціальні знання. І це справді так. Але… Якщо апостол Павло знав, що серед спільноти коринтян небагато мудрих, то навіщо він пише з такою богословською глибиною? Адже осягнути цю глибину коринтяни будуть не в змозі. Це достеменний факт, що Павло писав свої послання, маючи на увазі цілком конкретних адресатів і задля цілком конкретної ситуації. Тож, або ця «богословська глибина» з’являлась в посланні поза свідомим наміром апостола, або те, що ми зараз вважаємо таким складним для нашого розуміння, було для спільноти коринтян достатньо зрозумілим. Тож що саме має на увазі апостол в своєму посланні, що воно для «немудрих» коринтян було достатньо зрозумілим і апостол не мав сумніву, що коринтяни зрозуміють те, про що він їм пише. А от ми зараз чомусь не можемо ці, очевидні для тодішніх коринтян речі, зрозуміти хоча б приблизно, щоб це послання було цікавим і змістовним для звичайних християн, а не тільки для знавців богословії.

В Діяннях і Посланнях апостолів ми знаходимо багато свідоцтв про дію Святого Духа. Окрім досить виразних явищ зцілення хворих, є також і свідоцтва про те, що дія Святого Духа змінювала саму людину, її поведінку, її бажання і вчинки. І також не буде дивним, якщо саме Святий Дух «давав розуму» немудрим коринтянам можливість зрозуміти «глибини богословії» апостола Павла. Та навряд чи апостол перекладав на Святого Духа ту «роботу», яку мав зробити він сам – писати так, щоб його могли зрозуміти «немудрі» і своїм власним розумом також. Таке можливе, якщо мова йдеться про речі, вже нам відомі з нашого власного досвіду.

Підсвідомо ми вважаємо, що апостол в своєму посланні до коринтян викладає якесь нове знання про Бога, навчає їх якомусь новому знанню. Але ж насправді він лише роз’яснює їм той досвід, який вони вже мають, лише не коректно його розуміють і тлумачать. Тобто послання – не виклад вчення, а розмова про більш коректне розуміння спільного для апостола і коринтян досвіду – досвіду перебування в Дусі Святому.

Отже зрозуміти апостола можна лише тоді, коли маєш спільний з ним досвід. Це досвід спілкування в присутності Духа Божого, це досвід переживання зміни в своїх бажаннях, почуттях і поведінці, які відчував кожний особисто в собі і в спільноті в цілому. Тоді можна говорити на будь-якому рівні висоти богословії, все одно буде можна зрозуміти про що йдеться мова, тому що всі перебувають в спільному досвіді. А коли таке розуміння ще й підкріплене просвічуючою дією Духа Святого, то і справді можна відчути «нову» єдність між братами, що стають «однією душею і одним серцем».

Власе саме з нагадування про цей спільний досвід і починає апостол своє послання: «…тому що свідчення про Христа вже ствердилось серед вас, так що ви вже не маєте недостачі в жоднім дарі благодаті...» (1Кор.1,6-7). Що саме відбувалось тоді, що вони Його отримували? Невже вони тоді були більш духовними, ніж ми зараз? Чи були кращими ніж ми зараз і більше подобались Духу Святому, ніж ми? Чи Дух Божий змінився і вже не такий щедрий, як тоді?

Очевидно, що без благовістя апостола Павла цього би не сталося. Та що саме робив апостол, що Дух Божий сходив до тих людей?

Апостол приносив з собою реальність перебування в мирі Духа Божого, який він отримав через Ісуса Христа. І свідчив про це не тільки словами, а також і реальністю змін в поведінці і почуттях, які відбувались в душі і самій істоті його слухачів. І саме це було головним – поява особистого досвіду власних змін, на які людина не сподівалась.

І людина могла тепер відчувати різницю між тим своїм станом, коли вона сама по собі, і тим станом, коли мир Духа Божого є присутнім. Саме на досвід відчуття такої «різниці» весь час і вказує апостол, як на головну ознаку перебування «у Христі». Апостол дає багато порад, як втримати в собі мир Божої присутності, мир Духа Божого. Важливе також і те, що ці поради спрямовані не на окрему людину, а на спілкування в зібранні, на життя всієї спільноти. Головний зміст досвіду – ввійти в перебування в мирі Духа Божого. Та це стає можливим саме через спілкування з братами, через перебування в «зібранні», в спільноті тих, хто теж має свій особистий досвід перебування в мирі Духа Божого. А також має досвід відчуття відсутності в собі миру Духа Божого під час спілкування в зібранні з братами. І теж знає що треба робити, аби залишитись в мирі Духа Божого.

Маючи такий досвід буде не важко зрозуміти, про що говорить апостол Павло в своїх посланнях навіть тим вчорашнім язичникам, які не знали мудрості і богословія Старого Завіту. Тому апостол і не обтяжує їх такими знаннями, а говорить про розуміння їхнього власного досвіду перебування в мирі Духа Божого, в мирі «нового життя», життя «у Христі». Саме цей досвід ставав тим спільним скарбом, про який вони могли свідчити один одному і через який вони могли розуміти один одного. Особливо коли цей досвід постійно збагачується і відкриває нові можливості перебування в «новому житті», в мирі Духа Божого. Головний напрямок цих змін – від «старої» людини до «нової», від «старих» бажань і почуттів до почуття «нової» любові в Дусі Святому.

Отже не нове «знання» і філософія були змістом спілкування в спільноті, а усвідомлення нового досвіду перебування в мирі Духа Божого. «Потрапляння» в цей мир не було наслідком їхнього попереднього праведного життя, бо вони були язичники, а навпаки – праведність їх подальшого життя з’являлась як наслідок перебування в спільноті, в присутності Духа Божого.

Отже – багато не треба. Треба лише щоб хтось міг, хоча б приблизно, свідчити про свій досвід перебування в мирі Духа Божого, і про досвід тих змін в своєму житті, які стали наслідком такого перебування. Щоб можна було чути, бачити і відчувати як змінилась ця людина і яка радість увійшла в її життя і в її істоту через цей досвід. А слухаючи таке свідчення і інші можуть згадати про свій маленький досвід зустрічі з миром Божим. Треба лише «витягти» цей досвід з-під інших життєвих вражень, знову відчути його незвичайність і пережити ту радість, яку завжди приносить з собою мир Божий.

А наші знання про богословські «матерії» тут і не дуже потрібні, часто вони лише заважать згадати цей досвід. Адже саме по собі знання потребує лише гарної пам’яті, але не змушує нас змінюватись у відповідності з цим об’єктивним безособовим знанням. А згадка про досвід зустрічі з миром Божим, коли ми на мить стали «іншими», стали особистістю в присутності нашого Творця, згадка про це може збентежити і налякати. Тому що нагадує нам про реальну можливість стати «іншим», про можливість «метаної» - переміни наших бажань, думок і поведінки від звичних і передбачуваних до тих «нових» почуттів, до «нового» життя, до якого нас закликає Господь Ісус Христос і про реальність якого свідчив і апостол Павло, і всі незлічені свідки Христа. Які теж часто не були дуже вже «мудрими». Зате мали в собі мудрість від Духа Святого і радість миру Божого, яку ніщо не могло від них відняти. Бо вони пізнали «нову» теологію, теологію «суми», в якій Бог і людина разом перебувають в мирі Духа Божого.