Главная » Размышления христианина » Читали з братами-друзями Послання до Римлян. Розважали над прочитаним, ділились відчуттями.
 

Читали з братами-друзями Послання до Римлян. Розважали над прочитаним, ділились відчуттями.

Бачив дорогу рівну, красиву, світлу. Дорогу, яка йде від мене до … До Світла. Свого часу мені вдалось помітити ту дорогу і видертись на неї. Саме видертись, тому що вона проходила досить високо над моєю головою. Вся та дорога побудована зі слів Святого Письма.
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу і бачив прірву з двох сторін дороги та, по-за прірвою, багато всього що манить і, навіть, притягує. І бачив свій шлях по дорозі. Він був не такий рівний як дорога, а петлястий, в’юнкий, кривий, переривчастий. Те що по-за дорогою, має велику силу і вплив. То ж коли я звертав увагу на те що манить, то переставав бачити написи дороги і дорога зникала. Я тягнувся та йшов до того що манить і…, падав. Добре було коли не встигав дотягнутись до бажаного. Тоді видиратись на дорогу, яка знову ставала високо над мною, було легше. А коли дотягнувся і отримав бажане, то воно липучим тягарем придавлювало мене до грязі в безодні і старалось потопити в тухлому багні, сковуючи кожен рух до визволення. Лише світло від дороги і згадка про красу та легкість шляху по дорозі давали сили на дії. Ридання, стогони, каяття... і промені які підживлювали і тримали.
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу і бачив Перспективу яка радістю охоплює душу. Бачив дорогу, бачив падіння і розумію що йти не просто, а дорога ще…, йти та йти. Господи, дякую Тобі за те, що даруєш можливість повертатись на дорогу, коли падаю з неї і благаю Тебе, допоможи мені твердо триматись Твоїх слів, не відволікатись на те що манить, та впевнено і непохитно йти дорогою до Тебе.