Читаючи притчу про блудного сина

Читаючи притчу про блудного сина

1. Як залишити рідність до того, хто тебе зрадив, як батько зберіг почуття рідності до блудного сина, що коли той повернувся, то сам батько дуже зрадів його поверненню.

Але був і старший брат, який цю рідність не зберігав і, як мені здається, і не збирався зберігати. І вже не міг прийняти його при поверненні, як рідного брата. Йому повеселитись та з’їсти козеня із друзями стало ціннішим ніж молодший блудний брат. Звернемо увагу і  на те, що в тій веселій кампанії батька, себе, як учасника, він вже не розглядав.

Так, який правдивий стан моєї душі може бути зараз, коли я бачу ці дві істини?

Може, перестати збільшувати в своєму серці тих, кого я роблю не рідними мені, а тих, кого вже зробив колись такими, може, почати відновлювати їх рідність? І приклад мені в цьому батько, який залишав рідність, як для меншого, так для старшого сина. Обох називав синами, любив, як синів, все життя чекав їх повернення.

2. Блудний син повернувся із покаянням в серці своєму. А я помічаю що, ті хто мене зрадив або скривдив не хочуть каятись та визнавати свою провину. Навіть, просити пробачення не хочуть. Але дуже б були раді відновити дружні стосунки, нібито, між нами нічого не сталося, і кривди з їх боку не було.

І як мені в цьому випадку бути, як і в якій якості їх приймати?

3. Часто люди, яких образили, зовсім не бачать власної провини в такій образі, хоча вона і була б. Або не розуміють, що вагома частина цієї образи, яку вони перетерпіли, сталася через те, що цю образу самі вони і спровокували, власною поведінкою, діями, висловлюваннями, байдужістю всупереч заповіді Любові. Не бачать, що у них самих був шанс, щоб ця образа в їх адресу не сталася б взагалі, якщо вони, тут би промовчали, тут би потерпіли, а тут би відійшли в сторону.

Що тут робити?

4. Як це сильно нагадує наше життя, коли хтось не справедливо повівся з нами і пішов жити своїм життям, то як швидко і ми викреслюємо цю людину із власного життя: «Ну, ти сам обрав цю дорогу – то і йди собі, живи як хочеш. А я буду жити власним життям. Але ти вже не ближній мені, а чужий».

Не таке серце було у Отця, коли його син пішов, образивши Його та блудив десь там на чужині. Бо коли блудний син знову з’явився в життя Батька, то був і досі рідний батькові, не чужий.

І ця не втрачена рідність є тою умовою, щоб прийняти блудного, але все ж таки рідного.

Цю рідність старший син не зберігав, і не хотів зберігати, а швидко викреслив брата з власного життя. І коли той повернувся, то місця в серці старшого брата для молодшого вже не було.

Мені так здалось, що він прийняв би його, але не в якості брата, а в якості того наймита, яким і хотів запропонувати себе блудний син батькові. А для чого? А для того, щоб все наступне життя «тикати носом» блудного брата в те, «хто він на справді є», і ким є старший брат, коли залишився з батьком і не витратив свого майна живучі блудно. Тобто, бути завжди зверхнім до меншого, а не рівним йому.

Так і у нас. Коли ми сваримось з ближніми своїми, то не хочемо залишати їх ближніми своїми, а викреслюємо їх з серця свого. І коли вони повертаються в наше життя, то не відновлюємо рідність нашу, а навпаки не хочемо, навіть, на святі з’явитись, де той колишній ближній святкує з тим, хто цю близькість не розірвав і простив його. Не лише не відновлюємо рідність з тим, але й того хто, який простив, починаємо вводити в категорію чужого, бо простив без мого дозволу та не на моїх умовах.

13.02.2020