Дія без Бога завжди сліпа

о. Іван Полежака

Дія без Бога завжди сліпа. Якою б правильною, правдивою, важливою, величною вона нам не здавалась, дія без Бога залишається сліпою.Те що ми будуємо – розсиплеться, те що стережемо, буде знищене. «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа.» Пс.126,1-2. Так Бог, через псалом, говорить про наші дії без Нього. Короткочасна перспектива і короткочасна вигода завжди поступаються перед Вічністю.

Наша ненька Україна проживає дуже складні часи. І якою вона вийде з цих часів, залежить і від нас. Крим, Донбас, вибори – виклики які не обходять жодну свідому людину. Ми хочемо, щоб Україна стала цілісною, щоб ми мали доброго президента, щоб життя наше стало гідним. Ми хочемо. А що робимо для цього? Пропагуємо і відстоюємо свою чи чужу думку? А хто із нас, в гонитві за світлим майбутнім зупинився і запитав себе: «А де тут Бог? Боже, як нам жити, щоб наша Україна стала Твоєю, бо лише з Тобою можна досягти миру та добробуту?»

Колись був цар. Не сподобався. Змели царя. Створили радянський союз. Життя від того кращим не стало. Невдоволеність перемолола і з’їла союз. Створились незалежні держави. Стало легше? Ні. Ми знову невдоволені. А коли ми невдоволені, то ми руйнівники. І як би ми активно не боролись за світле майбутнє України, ми будемо її руйнувати доти, доки не навернимось до Основи життя, до Того, Хто створив світ, до Того, Хто дозволив Україні стати Україною. Не Росія, не Європа, не США вирішують чи відбудеться Україна, чи ні. Вирішує наше прагнення: ми з Богом, чи без Бога. Бог поки що тримає Україну. Не президент – він як і кожна людина має свої вади. Не армія – вона досить слабка відносно зовнішніх сил. Не дипломатія – вона не взмозі задовільнити виклики світу. Лише Бог тримає Україну і очікує від нас свідомої відповіді «Так» на Його дію.

Що заважає нам сказати Богові «Так»? Необізнаність? Гординя? Страх втратити своє?

Ми тільки відсвяткували Благовіщення. Спасіння розпочалось з того що молода Марія не побоялась сказати Богові «Так». Її слова: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм”. (Лк.1,38) вирішили долю людства. Страшні для нас слова, бо ми боїмось стати рабами. Боїмось і всім, що ми є, противимось тому. Противимось і не пробуємо зрозуміти різницю між рабом Божим і рабом земним. Не пробуємо зрозуміти тому, що вже є рабами. Гріх глибоко проник в нас і оволодів нами. Проник так, що має силу володіти нашими думками і бажаннями, видаючи їх за наші. І то він, гріх, старається відвернути нас від усього, що може привести нас до спасіння.

Марія сказала «Так» Богові і отримала те, чого не очікувала. Дух святий зійшов на Неї і Вона стала спроможною народити Бога. Ми, люди, і чоловіки і жінки, спроможні прийняти в себе Бога. Прийняти не для того, щоб народити Його, а щоб народитись в Ньому. Прийняти, щоб стати по справжньому вільними та щасливими. Щасливими в незалежності від зовнішніх обставин. Щасливими тому, що Бог відкриває перспективу, в якій зрозумілі причини і наслідки і дає нам силу до свідомої дії.

То брехня і лукавство, коли хтось кличе нас до щастя без Бога. Коли хтось зве нас до боротьби за свободу і незалежність без Бога. То лукавий діє через тих людей, щоб заволодіти нами і перетворити на своїх рабів.

Ми, українці, можемо стати щасливими та вільними. Ми мусимо стати такими.

Господи, відкрий наші серця, щоб ми сказали Тобі «Так».