Егоїзм

Він має тисячі проявів. Людина дбає про своє, людина прагне для себе, людина добивається свого, людина жадає щоб її похвалили, оцінили, подякували їй… Егоїзм часто ховається в формах, в яких його важко розпізнати. Але він завжди свідчить.

Свідчить, що людина внутрішньо одинока. Одинока не тому, що не має друзів і тих хто її любить, а тому що хворіє. Хворіє віддаленням від Бога. Вона, велику радість повноти життя, бажає компенсувати маленькими задоволеннями цього світу. Душа бажає вічного, а розум не знає як те здійснити і старається замінити тим, на чому знається, задовільняючи тимчасові потреби короткочасного земного життя.

Хто не егоїст? Той хто без гріха. Але таких немає. Так Бог сказав. А Його слово - істина.

Всі ми егоїсти - ліниві та боязкі. Свої хвороби бажано визнавати та лікувати. І визнавати право інших на хвороби і, при можливості, допомагати їм лікуватись. Тому, коли інша людина має яскраві ознаки егоїзму, не варто її засуджувати і не варто їй дорікати. Запущена хвороба загострюється. То ж засудом та докорами тут не допоможеш. Потрібні дієві ліки.

Лише глибокий чистий погляд в себе, в свою душу, допомагає нам зрозуміти свою замороженість. Замороженість, яка паралізує нашу добру волю і яка відігрівається лише любов'ю Божою. Любов'ю, в якій «я бажаю» заміщається вдячністю. Вдячністю до Бога за те, що я, слабкий та немічний, з Його благодаті можу бачити, торкатись, чути, відчувати, радіти і бути співпричасним всьому, що є.

Коли ми співпричасні до всього Божого, то також і до «егоїстів». І до них ми маємо ті ж самі відчуття. Відчуття які стимулюють дію. Дію посилену Творцем, бо вона заради спасіння гинучої душі. В такій дії відігрівається інша душа. Крига її земних нашарувань починає танути. Людина отримує надію, а ми, в співдії з Богом, відроджуємось до Життя.

Господи, дякую Тобі за Твою спасительну дію в нас.