Главная » Размышления христианина » Християнське покликання до сімейного життя
 

Християнське покликання до сімейного життя

Юрій Юрків

Хочу підняти дуже важливу і серйозну тему про яку на жаль в нашій церкві і серед мирян дуже мало говорять, або приділяють цій темі дуже мало часу. Я сам приблизно 6-7 років тому відчув поклик до того, аби стати священиком, декілька місяців ходив з цією думкою, яка постійно мене переслідувала, але на той час я вже мав двох  дітей, зрозуміло що іти навчатися було неможливо. Вирішив поговорити про це з своїм духівником о. Онуфрієм, і отець сказав мені дуже цікаву думку, яка тоді поставила все на свої місця,  що моє покликання це — сім’я, робота в сім’ї і в спільнотах, які теж є нашими родинами по духу. Отець дав мені зрозуміти, що покликання буває не тільки до монашества чи священства, а й до сімейного життя.

Апостол Павло нам чітко говорить: «Тільки хай кожний так поводиться, як призначив йому Бог та як Господь кожного покликав. Так я наказую по всіх церквах»( 1 Кор. 7;17). Не буду більше цитувати ап. Павла, бо тут вся 7 глава присвячена цій темі. Апостол нам пояснює і вчить, що кого Бог до якого стану покликав, так хай в такому стані людина і залишається. Тобто не важливо в якому стані ми залишаємося, чи ми одружені, чи не одружені і так, і так є добре, а набагато важливіше є дотримуватися і жити згідно Божих заповідей. Ми є покликані і до одруженого стану, так само як і до неодруженого або монашого стану.

Я бачу в багатьох  сім’ях люди шукають щось основне, найважливіше у їхньому житті, в цьому світі — це робота, кар’єра, бізнес, ще які-небудь захоплення, навіть це можуть бути церковні справи, а основне покликання виявляється є у них перед самим носом, а люди його чомусь не помічають і не розуміють, що Бог вже обдарував їх усім, що потрібно у цьому житті. Треба тільки гідно виконувати свої обов’язки згідно з Божими заповідями і нічого більше видумувати не потрібно. Господь покладає не нас (сімейних людей) дуже важливу місію — виховати у хорошій християнській сім’ї гарних християнських дітей і дати їм все найкраще, що є в наших силах і традиціях, а основне, глибоку любов до Бога і до людей, і дотримання Божих заповідей.

Вважаю, що ця місія батьків в сучасному світі є особливо важливою, так як сучасні діти і молодь мають дуже багато спокус і випробувань, яких не існувало раніше. І діти без батьківської опіки і гідного християнського виховання і підтримки, не встоять перед всім злом і пастками лукавого які пропонує їм світ.

Також вчать нас святі, що діти нам даються Господом не тільки щоб ми їх навчали та виховували, але й ми батьки багато чого вчимося від наших дітей, це має бути двосторонній процес.

 Блаженніший Любомир Гузар у книзі «Три дороги» також говорить про цю важливу проблему. Відповідаючи на запитання про таланти, говорить таке: «Ми звикли думати про таланти як про покликання до певних речей — до мистецтв чи професійної діяльності. А скажімо, бути матір’ю — це також покликання. Це треба робити дуже серйозно. Жінка мусить побачити в собі, як ми гарно називаємо, берегиню сім’ї. Батько — це також покликання. Одруження, життя в сім’ї — і це покликання. Чоловік і жінка, з’єднані в подружжі, мають покликання одне одного освячувати, одне одному допомагати бути добрими, разом виховувати дітей. Ми часто захоплюємося роботою скульпторів, які з каменя можуть зробити якусь гарну фігуру. А батько й мати, навіть без особливої освіти, без визнаних талантів, готують свою дитину до життя, виховують — це далеко краще і важливіше, ніж зробити статую з каменя…»

Отже бачимо, що блаженніший чітко і зрозуміло акцентує нашу увагу на великій важливості покликання людей до сімейного стану. Мусимо залишатися і почати працювати в першу чергу над собою і над своєю сім’єю.

Хочу ще процитувати один невеличкий уривок з цієї книги: «Подружжя — це покликання, як і монашества. Хочемо бути святим? Для цього не обов’язково йти до монастиря. Подружжя також може и повинно бути шляхом до святості…»

Гадаю, що не варто ще щось добавляти адже сказано дуже гарно.