Меню |
Главная » Размышления христианина » Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя
|
|
Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя
З іншого боку, щоб виконати заборону, людині і не треба було знати що таке добро, зло і смерть. Адже різницю між «робити» і «не робити» людина вже розуміла з свого досвіду роботи в Раю, доглядаючи інші дерева. В решті-решт свою заборону Бог формулює досить простими словами – не їжте, не торкайтесь. А це ті слова, сенс яких зрозумілий навіть дитині.
Можна також припустити, що людина була вже сотворена з усім необхідним знанням для життя в Раю. Але і про можливість такого варіанту Писання не дає ніяких натяків. І взагалі тема «знання», як вміння формувати загальні уявлення за допомогою загальних понять, не є темою райського життя. Райське життя зосереджено навколо конкретних дій – їсти, доглядати, говорити. Цікаво, що Бог говорить про «пізнання» як про їжу, яку людина може з’їсти сама, без Бога. Тобто Бог не пов’язує Себе з людським пізнанням. Але саме Бог вирощує дерево пізнання, тобто створює для людини спеціальне джерело пізнання, яке відповідне до можливостей людини здійснювати процес пізнання. Тобто в здійсненні людиною пізнання будь-чого в сотвореному світі Бог безпосередньої участі не приймає. Бог лише створив для цього всі умови і дав людині всі можливості, але їхнє здійснення і напрямок використання людина може обирати сама, на свій розсуд. Але поки що людина в Раю має дитячий розум і не може зрозуміти сенс і важливість заборони пізнавати «дорослі» речі, бо добро і зло – це з дорослого життя. Тому Бог не поспішає «запускати» в людині процес пізнання, адже очевидно, що дитячий розум і дитяча свідомість можуть не витримати знання дорослих «речей» і створити хибне розуміння сенсу цих «речей». Так і сталось. Бо коли Бог вислав Адама і Єву з Раю, то вони втратили багато з того знання, яке в них було в Раю. Але не все. Знання про те, як вирощувати хліб, які властивості у тварин, як доглядати за деревами – ці та інші практичні знання залишились. І знання про добро і зло теж залишилось, але в неповному і викривленому розумінні про сутність цих речей. Втративши правдиві стосунки з Творцем, людина почала хибно розуміти і сутність своїх стосунків з іншими людьми. І от що важливе. Маючи знання про імена тварин і вміючи доглядати дерева, тобто маючи знання про тваринний і рослинний світи, людина залишається беззахисною перед проблемою добра і зла. Тобто це різні знання і здобувати знання про добро і зло людина має самостійно вже в земному житті, щоб доповнити і скоректувати те хибне уявлення про добро і зло, яке вона винесла з райського досвіду. «Вкрадене знання» є недосконалим знанням. Тож до досконалості ще треба пройти довгий шлях свого життя, яке залежить від того, який вибір між добром і злом ми робимо. І все одно, щоб наш життєвий шлях став шляхом до дорослої свідомості і дорослого розуміння, нам потрібна допомога Творця і Спасителя.
Якби людина, вкравши у Бога знання про добро і зло, разом з цим ще вкрала і вічне життя, то тоді людина стала би сатаною матеріального світу. Для Люцифера стати Сатаною, Противником Бога, було значно легше, тому що він вже мав і знання про добро і зло, і мав вічне життя. Сатані вистачило лише створити в своїй душі думку про те, що він здатен створити свій власний світ, який буде значно кращим від того світу, який створив Бог. Сатана створив цю думку самостійно, вона була його власною думкою і він розумів, яка вона глибока і потужна. І ця думка його захопила і засліпила. Оскільки це була його власна, особиста думка, яка виникла поза спілкуванням з Першо-Творцем, то цією думкою Люцифер протиставив себе своєму Творцю. А оскільки він був впевнений, що його світ є кращим, ніж світ Першо-Творця, то це було для Люцифера беззаперечним доказом того, що справжнім творцем є саме він, Люцифер, а Бог в такому випадку стає «другорядним» і тому повинен підкоритись його владі, владі «справжнього» творця. І той світ, який створив Бог, стає непотрібним для Сатани, який має кращий світ, ніж Божий світ. В решті-решт це означає, що ці два світи стають ворожими один до одного, і ця ворожнеча є принциповою, яка може закінчитись лише в разі повного знищення або одного, або другого світу. Таке могло статись і з людиною. Тому Творець і не поспішав з тим, щоб відкрити людині знання про добро і зло, і не створив людину одразу такою, що мала би вічне життя. Тому ці два дерева ростуть саме посередині Раю, і ростуть окремо, на відстані одне від одного. Це є певним символом поступовості того шляху, йдучи яким людина може отримати статус «бога по благодаті, сотвореного бога». Спочатку треба обробляти землю і доглядати дерева Раю, починаючи з периферії, де ця робота є найпростішою, поступово наближаючись до центру, так що робота стає все більш складною і важкою. А дійшовши до центру Раю, чекати, коли Бог дозволить «з’їсти-пізнати» плоди дерева пізнання добра і зла. І якщо людина зробить це все так, як цього хоче Бог, тоді вже можна сподіватись і на дозвіл «з’їсти-пізнати» плоди дерева вічного життя. Але коли людина виявила неповагу до Божого задуму про себе і одразу свавільно вдерлась до центру Раю, і порушивши заборону Бога, вкрала плоди пізнання добра і зла, тоді Бог ввів застережні заходи, щоби людина в такому стані не стала «як один із нас». Бог вислав людину з Раю в земний світ, де існування підкорене невблаганній дії часу, і багатьом обмеженням – і фізичним, природним, і душевним, психічним, і також духовним, благодатним. А біля дерева вічного життя Бог поставив «абсолютну охорону», оминути яку людина не зможе ніколи, навіть і з допомогою всіх можливих сил Противника-Сатани.
До речі, це якраз вказує на те, що знання добра і зла ніяк не веде до розуміння важливості вічного життя і необхідності його здобути. Скоріше, стається навпаки. Знаючи різницю між добром і злом, людина може усвідомити свою власну грішність і відчути себе винною в скоєнні такого гріха, як порушення Божої заборони. А відчувши власну провину, людина перестає вбачати цінність у вічному житті, тому що таке життя все одно буде життям грішника, з відчуттям себе як грішника. І це відчуття ніяк не залежить від тривалості життя. Можна сказати, що порушення одної Божої заповіді блокує всі бажання і прагнення людини, а частіше – спотворює навіть найкращі бажання і діла людини. Скоріше навпаки, знаючи різницю між добром і злом, людина може усвідомити власну грішність, власну провину перед Творцем за порушення Його заборони. І почуття провини деформує бажання вічного життя на протилежне бажання – на бажання померти, щоб забути про свою провину. Саме про це і попереджав Бог людину, коли пояснював їй, чому краще для неї не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла.
Також можна розглянути ще один варіант. Якби людина, порушивши заборону Творця, все ж таки отримала знання добра і зла і вічне життя, тоді вона би стала повноцінним противником своєму Творцю і не змогла відчути розкаяння за свій вчинок. Та коли Творець обмежив людину лише знанням добра і зла, то це відкрило можливість для людини усвідомити сенс того, що вона зробила – що вона своїм вчинком не придбала собі щось «гарне», на що вона сподівалась, а лише втратила і те, що в неї було. І людина опинилась в проміжній ситуації, коли вона і не друг Богу, але і не ворог, і повинна приймати свідоме рішення про те, хто вона є для Бога. Та якби людина все ж таки стала повним супротивником Творцю, то все одно, в неї було би більше шансів розкаятись за свій вчинок, ніж у Сатани. Духовно-тілесна природа людини дає можливості порівнювати свої конкретні дії з наслідками цих дій для свого життя. І в Біблії є багато таких порівнянь. А порівняння результатів впливу власних дій на своє тілесне і своє духовне життя дає можливість оцінити свої дії за їхнім цілісним результатом. Якщо би людина, маючи вічне життя і знання добра і зла, почала, як і Сатана, будувати свій власний людський «кращий» світ, то усвідомивши цей цілісний результат як негативний, що цей світ ніколи не зможе стати повністю досконалим в усіх своїх аспектах, людина могла би і розкаятись в своєму намірі створити власний світ без участі Творця.
Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям. Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого. Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні. |