Главная » Размышления христианина » Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя
 

Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя

  1. Дивна поведінка Сатани. Сатана є носієм зла, отже він мав би якнайдовше заважати людині пізнати різницю між добром і злом. Зі свого боку Бог, як Джерело добра, мав би одразу дати людині знання про добро і зло, щоб запобігти спокусі Сатани. Але і Бог, і Сатана роблять навпаки. Бог відстрочує пізнання добра і зла, а Сатана поспішає дати людям знання про добро і зло. Тож мабуть справжня проблема була не в пізнанні добра і зла, а в тому, щоб людина виконала Божу заборону на їхнє пізнання. Тобто зберегти стосунки з Богом, а не скоріше дістати знання про добро і зло. Якби людина зберегла стосунки з Богом, то пізнання добра і зла до цього би додалось, і додалось би і вічне життя. Отже Сатана боявся не того, що людина буде знати різницю між добром і злом, а того, що людина збереже довіру до Бога і правдиві стосунки з Богом. Адже все інше до цього додасться.
  2. Дивна поведінка Бога. Але чомусь Бог не попередив людину про хитрість і ворожість Сатани. Отже Бог вибрав для людини найдовший і найнебезпечніший шлях до здійснення Свого задуму – щоб людина справді стала «богом», богом по благодаті свого Творця. Бог попередив людину про інше, про те, що вона «помре», якщо переступить Його заборону. Хоча людина і не могла ще вповні зрозуміти, що таке «померти», бо в Раю не було нічого мертвого. І до того ж, якщо людина ще не знала різниці між добром і злом, то як вона могла зрозуміти, що померти – це погано, це зло для неї? І взагалі, щоб зрозуміти сенс заборони про дерева, треба досить багато знати і розуміти. Тож чи знала все це людина в Раю, і хто її цьому навчив? Адже в Писанні нічого не сказано про те, що Бог навчав людину. І ще більш важливо – чи зрозуміла людина що заборона – це саме заборона, а не щось інше?

З іншого боку, щоб виконати заборону, людині і не треба було знати що таке добро, зло і смерть. Адже різницю між «робити» і «не робити» людина вже розуміла з свого досвіду роботи в Раю, доглядаючи інші дерева. В решті-решт свою заборону Бог формулює досить простими словами – не їжте, не торкайтесь. А це ті слова, сенс яких зрозумілий навіть дитині.

  1. Звідки у людини знання? Адам дав імена всім тваринам, яких до нього привів Бог. Давати імена – це прояв влади людини над тваринами. Але чи достатньо знав Адам про властивості тварин, щоб дати їм відповідні імена і не помилитись? І звідки він міг це знати? Чи може це було так, що «як назвеш, так і буде», без будь-якого знання про справжні властивості? Адже і діти вміють давати досить влучні прізвиська і тваринам, і людям. Та й Бог ні разу не виправив Адама, коли той давав імена тваринам. Або Адам і справді знав імена всіх тварин, ідеально точно відповідні до їхніх властивостей. Або для Бога ця ідеально точна відповідність не мала особливого значення і Він дивився на це як на гру «вигадай гарне ім’я».

Можна також припустити, що людина була вже сотворена з усім необхідним знанням для життя в Раю. Але і про можливість такого варіанту Писання не дає ніяких натяків.

І взагалі тема «знання», як вміння формувати загальні уявлення за допомогою загальних понять, не є темою райського життя. Райське життя зосереджено навколо конкретних дій – їсти, доглядати, говорити. Цікаво, що Бог говорить про «пізнання» як про їжу, яку людина може з’їсти сама, без Бога. Тобто Бог не пов’язує Себе з людським пізнанням. Але саме Бог вирощує дерево пізнання, тобто створює для людини спеціальне джерело пізнання, яке відповідне до можливостей людини здійснювати процес пізнання. Тобто в здійсненні людиною пізнання будь-чого в сотвореному світі Бог безпосередньої участі не приймає. Бог лише створив для цього всі умови і дав людині всі можливості, але їхнє здійснення і напрямок використання людина може обирати сама, на свій розсуд.

Але поки що людина в Раю має дитячий розум і не може зрозуміти сенс і важливість заборони пізнавати «дорослі» речі, бо добро і зло – це з дорослого життя. Тому Бог не поспішає «запускати» в людині процес пізнання, адже очевидно, що дитячий розум і дитяча свідомість можуть не витримати знання дорослих «речей» і створити хибне розуміння сенсу цих «речей». Так і сталось. Бо коли Бог вислав Адама і Єву з Раю, то вони втратили багато з того знання, яке в них було в Раю. Але не все. Знання про те, як вирощувати хліб, які властивості у тварин, як доглядати за деревами – ці та інші практичні знання залишились. І знання про добро і зло теж залишилось, але в неповному і викривленому розумінні про сутність цих речей. Втративши правдиві стосунки з Творцем, людина почала хибно розуміти і сутність своїх стосунків з іншими людьми.

І от що важливе. Маючи знання про імена тварин і вміючи доглядати дерева, тобто маючи знання про тваринний і рослинний світи, людина залишається беззахисною перед проблемою добра і зла. Тобто це різні знання і здобувати знання про добро і зло людина має самостійно вже в земному житті, щоб доповнити і скоректувати те хибне уявлення про добро і зло, яке вона винесла з райського досвіду.

«Вкрадене знання» є недосконалим знанням. Тож до досконалості ще треба пройти довгий шлях свого життя, яке залежить від того, який вибір між добром і злом ми робимо. І все одно, щоб наш життєвий шлях став шляхом до дорослої свідомості і дорослого розуміння, нам потрібна допомога Творця і Спасителя.

  1. Спокуса стати творцем «кращого» світу. Адам точно мав достатньо знання, щоб добре доглядати за рослинами і тваринами в Раю. Тобто коли Творець оселив людину в Раю, щоб його доглядати і обробляти (отже Рай не був якимось статичним місцем, а міг розвиватись, якщо його правильно обробляти), та доглядати (отже Рай не був самодостатнім місцем, він потребував догляду, а інакше він мабуть міг «зарости бур’яном»), то для цього Бог дав людині і відповідні знання. Адже це логічно. Створивши людину щоб обробляти і доглядати Рай, Творець забезпечив людину і необхідними «знаряддями». Перш за все знанням і розумінням як це все правильно робити. А от дати людині разом з цим ще і знання про добро і зло Творець не поспішав.

Якби людина, вкравши у Бога знання про добро і зло, разом з цим ще вкрала і вічне життя, то тоді людина стала би сатаною матеріального світу.

Для Люцифера стати Сатаною, Противником Бога, було значно легше, тому що він вже мав і знання про добро і зло, і мав вічне життя. Сатані вистачило лише створити в своїй душі думку про те, що він здатен створити свій власний світ, який буде значно кращим від того світу, який створив Бог. Сатана створив цю думку самостійно, вона була його власною думкою і він розумів, яка вона глибока і потужна. І ця думка його захопила і засліпила. Оскільки це була його власна, особиста думка, яка виникла поза спілкуванням з Першо-Творцем, то цією думкою Люцифер протиставив себе своєму Творцю. А оскільки він був впевнений, що його світ є кращим, ніж світ Першо-Творця, то це було для Люцифера беззаперечним доказом того, що справжнім творцем є саме він, Люцифер, а Бог в такому випадку стає «другорядним» і тому повинен підкоритись його владі, владі «справжнього» творця. І той світ, який створив Бог, стає непотрібним для Сатани, який має кращий світ, ніж Божий світ. В решті-решт це означає, що ці два світи стають ворожими один до одного, і ця ворожнеча є принциповою, яка може закінчитись лише в разі повного знищення або одного, або другого світу.

Таке могло статись і з людиною. Тому Творець і не поспішав з тим, щоб відкрити людині знання про добро і зло, і не створив людину одразу такою, що мала би вічне життя. Тому ці два дерева ростуть саме посередині Раю, і ростуть окремо, на відстані одне від одного. Це є певним символом поступовості того шляху, йдучи яким людина може отримати статус «бога по благодаті, сотвореного бога».

Спочатку треба обробляти землю і доглядати дерева Раю, починаючи з периферії, де ця робота є найпростішою, поступово наближаючись до центру, так що робота стає все більш складною і важкою. А дійшовши до центру Раю, чекати, коли Бог дозволить «з’їсти-пізнати» плоди дерева пізнання добра і зла. І якщо людина зробить це все так, як цього хоче Бог, тоді вже можна сподіватись і на дозвіл «з’їсти-пізнати» плоди дерева вічного життя.

Але коли людина виявила неповагу до Божого задуму про себе і одразу свавільно вдерлась до центру Раю, і порушивши заборону Бога, вкрала плоди пізнання добра і зла, тоді Бог ввів застережні заходи, щоби людина в такому стані не стала «як один із нас». Бог вислав людину з Раю в земний світ, де існування підкорене невблаганній дії часу, і багатьом обмеженням – і фізичним, природним, і душевним, психічним, і також духовним, благодатним. А біля дерева вічного життя Бог поставив «абсолютну охорону», оминути яку людина не зможе ніколи, навіть і з допомогою всіх можливих сил Противника-Сатани.

  1. Можливість розкаятись. Дивно, що Сатана не спокусив людину деревом вічного життя. Адже тоді би людина не дізналась, що вона гола і що треба сховатись від Бога. А вже тоді би людина встигла дістатись і до плодів дерева пізнання добра і зла. А так людина, Адам і Єва, лише дізнались, що вони голі і що треба через це ховатись від Бога, бо чомусь це Богу може не сподобатись. І вони почали шити собі одежу, замість того, щоби швиденько бігти до дерева вічного життя.

До речі, це якраз вказує на те, що знання добра і зла ніяк не веде до розуміння важливості вічного життя і необхідності його здобути. Скоріше, стається навпаки. Знаючи різницю між добром і злом, людина може усвідомити свою власну грішність і відчути себе винною в скоєнні такого гріха, як порушення Божої заборони. А відчувши власну провину, людина перестає вбачати цінність у вічному житті, тому що таке життя все одно буде життям грішника, з відчуттям себе як грішника. І це відчуття ніяк не залежить від тривалості життя. Можна сказати, що порушення одної Божої заповіді блокує всі бажання і прагнення людини, а частіше – спотворює навіть найкращі бажання і діла людини.

Скоріше навпаки, знаючи різницю між добром і злом, людина може усвідомити власну грішність, власну провину перед Творцем за порушення Його заборони. І почуття провини деформує бажання вічного життя на протилежне бажання – на бажання померти, щоб забути про свою провину. Саме про це і попереджав Бог людину, коли пояснював їй, чому краще для неї не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла.

  1. Чому Сатана не почав спокушувати людину плодами дерева вічного життя? Можливо що Сатана не хотів створювати собі ще одного супротивника своєму прагненню створити свій «кращий» світ. Адже людина, отримавши і знання, і вічне життя, стала би такою ж могутньою в матеріальному світі, як Сатана став в своєму духовному світі. До того ж людина була створена як єдність всіх трьох світів – матеріального, душевного і духовного. Тому людина могла би стати противником Сатани і в його власному духовному світі. А Сатана є якраз дуже обмежений в можливостях діяти в матеріально світі. Тому мабуть Сатана і почав спокусу з плодів пізнання, знаючи, що Бог теж не захоче, щоб людина мала після цього ще і вічне життя. В результаті людина стала «противником» Творцю, але противником Сатани людина значною мірою не стала. Тому що її деформовані душевний і духовний виміри втратили свою здатність в повноті розрізняти між добром і злом.

Також можна розглянути ще один варіант. Якби людина, порушивши заборону Творця, все ж таки отримала знання добра і зла і вічне життя, тоді вона би стала повноцінним противником своєму Творцю і не змогла відчути розкаяння за свій вчинок. Та коли Творець обмежив людину лише знанням добра і зла, то це відкрило можливість для людини усвідомити сенс того, що вона зробила – що вона своїм вчинком не придбала собі щось «гарне», на що вона сподівалась, а лише втратила і те, що в неї було. І людина опинилась в проміжній ситуації, коли вона і не друг Богу, але і не ворог, і повинна приймати свідоме рішення про те, хто вона є для Бога.

Та якби людина все ж таки стала повним супротивником Творцю, то все одно, в неї було би більше шансів розкаятись за свій вчинок, ніж у Сатани. Духовно-тілесна природа людини дає можливості порівнювати свої конкретні дії з наслідками цих дій для свого життя. І в Біблії є багато таких порівнянь. А порівняння результатів впливу власних дій на своє тілесне і своє духовне життя дає можливість оцінити свої дії за їхнім цілісним результатом. Якщо би людина, маючи вічне життя і знання добра і зла, почала, як і Сатана, будувати свій власний людський «кращий» світ, то усвідомивши цей цілісний результат як негативний, що цей світ ніколи не зможе стати повністю досконалим в усіх своїх аспектах, людина могла би і розкаятись в своєму намірі створити власний світ без участі Творця.

  1. «Доглядати дерева в Раю» - як це розуміти? Цікаво, що Писання говорить про дерева в райському саду. Дерева зрошувались водою з ріки, яка протікала через Едем (назва якогось місця) і заходила до Раю. Тобто Рай і його сад були в місці, яке називалось Едем. Протікаючи через Рай, ця річка зрошувала дерева Раю. А витікаючи з Раю, ця річка розділялась на чотири протоки, які далі ставали річками з відповідними назвами: Пішон, Гіхон, Тигр та Евфрат. Тож якщо розділившись, ця річка, яка заходила до Раю, на чотири протоки, які ставали такими потужними річками, як Тигр і Евфрат та ще дві, мабуть не менш потужні, то можна уявити якою потужною була ця річка, протікаючи через Рай. І для того, щоб цей потужний потік розділити на багато протоків для всіх дерев в Раю, потрібні були справді досить великі знання з гідротехніки, а це досить складна наука. А також і досить значних практичних вмінь, щоб керувати розподілом такого величезного потоку води. Звичайно, що в Раю всі ці знання і вміння давались людині досить легко і вона мала всі необхідні здібності і фізичну силу, щоб добре все це робити – доглядати дерева в саду. До речі, про те, що людина ще доглядала і звірів, нічого не сказано в Писанні. Мабуть звірі в Раю вміли самі подбати про себе. Та от що важливе. Людина і райський сад були наче сотворені одне для одного – людина мала місце, де могла жити, а дерева саду мали того, хто за ними добре наглядав, і без кого вони не могли би рости, тому що та складна гідротехнічна система зрошення саду швидко вийшла би з ладу без людини. І коли Бог вивів людину з райського саду, що сталось з цим садом? Невже він може існувати в якомусь «законсервованому» стані, або в «автоматичному» режимі, чекаючи на повернення людини? Людина перейшла жити в інше місце – в земний світ, який вона теж облаштовує, щоб їй було зручно жити.
  2. Цікава перспектива для людини. Книга Апокаліпсису говорить, що кінцевою метою Сатани не є повне знищення людства. Він має іншу мету – досягти повного панування над людиною, повного володіння людиною. І через це панування перейти до спроби встановити панування і над своїм Творцем. Адже людина є носієм образу і подоби свого Творця, а наш Творець любить нас і створив нас своєю Любов,ю. А панування над «образом і подобою» веде до панування і над любов’ю Творця до людини. В решті-решт це може вивести і на панування над самим Творцем. В будь-якому разі, це дає змогу Сатані «наблизитись» до Творця значно ближче, ніж тепер.

Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям.

Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого.

Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні.