Главная » Размышления христианина » Кожна людина може загинути по своєму, а може і спастись
 

Кожна людина може загинути по своєму, а може і спастись

о. Іван Полежака

«Сходила на прощу і після прощі захворіла. Мабуть чистка розпочалась?» «Почала ходити до церкви і почала хворіти. Мабуть боротьба за душу загострилась?» «Сильно хворію, мабуть я дуже грішна». Знайомі слова. Правда? Хтось їх чув. Хтось – сам промовляв.
Що робити? На прощі не ходити? Про церкву забути? Посилити молитву та покаяння щоб прощення гріхів дістати? Вирій запитань народжується в голові, коли людина починає хворіти. Особливо коли хвороба дошкуляє сильно. І завжди, в таких ситуаціях, поруч з’являються «добрі» християнські радники, які розкажуть які молитви, до яких святих і в якій послідовності промовляти; як часто сповідатись; до якого священика, до якого храму і навіть до якої конфесії ходити. Чудернацькі бувають поради. Та чи є лікарями такі радники? І чи, тим паче, є вони лікарями душ людських? І чи вилікували вони себе?
А як Господь дивиться на це?
«У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.» Лк.13,1-5
Кожна людина може загинути по своєму, а може і спастись. Але спасіння приходить лише через покаяння прийняте Богом. Ми вважаємо, що живемо. На справді ж ми напівживемо. Бо життя сприймаємо як існування тіла. А якість життя оцінюємо станом фізичного здоров’я та якістю і кількістю благ, якими можемо задовільнити потреби тіла. Про тіло дбаємо, про душу забуваємо. Тіло лікуємо, а душа занедбана. Коли ж вона занедбана, а тим паче вся вимазана гріхами, то вартість нашого існування на землі, опускається до великого Нуля. Великого тому, що в наших очах ми маємо велику вартість, а в очах Божих – нуль, бо нічого не здобули для вічності. І наші хвороби можуть стати для нас або попередженням, або «баштою Силоамською», яка розчавить. 
Варто розважати над причинами хвороб. Хвороби можуть бути і початком очищення, і загостренням боротьби за душу і, звичайно ж, наслідком гріхів як родових, так і наших. Варто розважати, але не нудитись розважанням і не гордитись Божою дією в нас, направленою на наше спасіння. Бо коли Господь веде нас до Життя, то очікує від нас що ми будемо розважати: вслуховуватись в Його дію в нас, в Його слово для нас. В розважанні ми починаємо чути Бога і в смиренні приймаємо все, що Він посилає нам. В смиренні починаємо бути активними приймаючи Дар молитви, чи слова, чи дії. Дар до нас і Дар від нас. Бо наша хвороба служить не лише нашому спасінню, а й тим людям, яких Бог ставить поруч з нами: чи то рідних, чи то знайомих, чи то колег по роботі, чи то лікарів у яких ми лікуємось. Бог все дає на спасіння і перетворює на славу. Аби ми лише прийняли Його. Коли приймаємо, то для нас перестає бути важливим те, чи стане здоровим наше тіло чи ні. Важливим стає стан душі: зцілиться вона, чи ні.
Тричі відрікався апостол Петро від Ісуса, а потім гірко розкаявся. І Господь простив, омив, просвітив і зробив Скелею, на якій збудував Церкву Свою. Чи зможемо ми стати хоч камінцем у Церкві Христовій? 
Господи, допоможи.