Любов довготерпелива

Іван Полежака

«Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає.»1Кор.13 :4-10.
«Я ж у беззаконні народився, й у гріху зачала мене моя мати»Пс.50:7. Гріх застилає людині сприйняття реальності і намагається відвести її від Істини. А передчуття Бога змушує звертати до Нього свій погляд і волати про порятунок. Бог любить нас і реагує на наш поклик надаючи можливість до спасіння. 
Що найбільш активно змушує людину діяти? — Любов. Особливо, якщо ця любов «не є нормальною», « є безнадійною», « є нездійсненною», коли за всіма зовнішніми ознаками вона не може привести до позитивного результату. Така любов, якщо ми її приймаємо, є великим даром Бога і ознакою глибокої Любові і глибокого довіри Бога до людини, якій Він дарує таку любов. 
Чому?
Тому що:
— Людина відчуває любов і це вірна ознака того, що вона ще «жива»;
— Людина, бажаючи взаємності, страждає і починає помічати багато невідповідностей в собі. (Природно, якщо вона віруюча). Така любов оголює людину перед нею самою і вивертає назовні гріхи, які без подібної ситуації не виявляються;
— Виявлення гріха призводить до покаяння;
— Покаяння призводить до ослаблення дії гріха або до звільнення від нього;
— Звільнення від гріха додає людині додаткову ступінь свободи, розширює сприйняття світу і зміцнює зв'язок з Богом.
— У такій любові чіткіше проявляються елементи жертовності і починає розвиватись смиренність;
— У смиренні людина розуміє, що Любов, яка виникла в ній, насамперед призначена не їй, а є Даром Бога коханій людині. І закохана людина, послабивши через покаяння тиск гріха, вчиться приймати Дар Божий, зберігати його і передавати іншій людині в чистоті;
— Передача Дару вчить людину Справжньої Любові і приводить людину до розуміння слів Ісуса: «Так любіть один одного, як Я вас полюбив».
А це вже інший стан людини, коли з очищеним сприйняттям власних гріхів і розумінням власної немочі, вона в змозі відчувати волю Божу і реалізовувати її. У таких станах Богом дарується інша реальність, в якій немає безнадії, безвиході та невизначеності. Це Реальність, в якій Любов здійснюється.
Жага любові з дією в ім'я любові і гріх зі своєю дією — завжди поруч. «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже ми визнаємо гріхи наші, то він — вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його неправдомовним, і слова його в нас немає»1Ів.1:8-10. Чим сильніше ми ввіряємо себе Богу, тим глибше наше усвідомлення нашої гріховної природи. Але це усвідомлення не паралізує, а допомагає йти і призводить до чистоти та Світла.