Главная » Размышления христианина » Необхідність домашньої спільноти в церковній парафії
 

Необхідність домашньої спільноти в церковній парафії

Збиратися родиною, чи з друзями заради спільної молитви і читання Святого Письма – є давня традиція християнського життя. Від самих початків Церква заохочувала своїх вірних читати і досліджувати Святе Письмо.

В Євангелії від Івана Ісус Христос говорить: «Дослідіть Писання … і вони говорять про Мене» (Ів. 5, 36).

В посланні до филип’ян  святий апостол Павло закликає християн осягати «найвище пізнання Ісуса Христа», «бо незнання Святого Письма є незнання Ісуса Христа».

Святий Іван Золотоустий так говорив: «Великим добром є читання божественного Писання. Воно робить мудрою душу; воно переносить розум на небо; вчить людину бути вдячною Богові…».

II Ватиканський Собор поручає всім, хто покликаний до служіння Слову, заглиблюватися у Святе Письмо через пильне молитовне читання та старанне його вивчення, аби не стати «марним і зверхнім проповідником Божого Слова, не будучи у середині його слухачем». Рівно ж, Собор закликає всіх вірних до частого та побожного читанням Святого Письма.

Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький заохочував і поручав щоденно читати Святе Письмо цілою родиною: «Треба, щоб християнин знав про користь від знання Святого Письма. Святе Євангеліє освячує хату і стягає на неї благодать, бо воно є предметом віри й любові мешканців…».

В Катехизмі Української греко-католицької Церкви, виданому в 2011 році, зазначається: «Церква заохочує всіх до пізнання Бога, щоб читаючи і слухаючи Слово Боже, щоденно жити ним. Слово Боже зростає в нас, неначе зерно в доброму грунті, просвічуючи нас і вводячи в таїнственну глибину Божого життя (Ч.1, п.13, с.19). І далі: «Набуваючи досвіду перебування у Божій присутності, люди здатні прославляти Бога «по всіх місцях Його правління!» (Пс.103,22). (п.22, с.22). Також Катехизм УГКЦ наголошує: «Якщо у Старому Завіті Бог об’являвся лише своїм вибранцям: патріархам, пророкам і царям, то в Новому Завіті усі члени Христової Церкви приймають Його Об’явлення».

Отже збиратися домашньою спільнотою для спільних молитов та читання Святого Письма є таким чином не просто побажанням, але і в певному сенсі обов’язком для християн.

Парафіяни, збираючись до Служби Божої в тому чи іншому храмі, складають церковну спільноту. Церковна спільнота поєднана святими таїнствами сповіді і причастя, і збирається заради спільної справи – Святої Літургії.

Натомість домашня спільнота є лише однією з складових Церковної спільноти. Вона поєднується навколо Святого Письма і збирається заради молитовного читання і поєднання Христової науки з своїм власним життям через братерське спілкування в Христовому Дусі, внутрішнього миру і взаєморозуміння.

Та читання Святого Письма в домашній спільноті не є такою легкою і простою справою. Святе Письмо треба не тільки прочитати, але і зрозуміти прочитане так, щоб отримати з нього духовну і життєву користь.

Якщо читання не дає такої користі, то саме по собі воно стає нецікавим і перетворюється на певний ритуал, зміст якого залишається невідомий для слухачів. Щоби стати свідомим читачем Святого Письма нам треба спілкуватись, розказувати один одному про свої думки і переживання, які викликає в нас той чи інший епізод Святого Письма. 

Наша домашня спільнота в початковий період  була своєрідним катехитичним осередком, ми відкривали для себе багато нових знань про Святе Письмо, про християнську віру, про Ісуса Христа і Церкву. Через певний час, коли ми вже достатньо знали і про Історію Церкви, і про твори Святих Отців, про сучасні проблеми Церкви, наше спілкування перейшло до головного запитання: як поєднати наше буденне життя з тим життям, до якого нас закликає Церква і Євангеліє.

Для домашньої спільноти важливим є постійне бажання молитись і молитовно читати Святе Письмо, запрошуючи в спільноту нашого Спасителя Ісуса Христа, і говорити про присутність Божої допомоги в своєму житті. Без свідомої віри в те, що Господь дійсно є серед нас, наше спілкування, наші медитації про Святе Письмо будуть простим розумуванням, думками, які породжені лише нашим власним життєвим досвідом. Це добре, але це лише початок спілкування.

Далі ми слухаємо один одного, щоб почути в словах брата і сестри те, що перевищує мій власний життєвий досвід, те, про що я можу сказати, що воно мені «відкрилось», таке, на що я раніше не звертав уваги, і що тепер я бачу і розумію як «прояснення» свого розуму, як «переміну» свого мислення.

Спілкування в домашній спільноті полягає в парадоксальній переміні напрямку нашою мотивації – не стільки прагнути говорити, скільки уважно слухати брата чи сестру. І слухати не для того, щоб сперечатись і доказувати свою думку, а для того, щоби зрозуміти, про що говорить мій брат чи сестра. І тоді я починаю чути те, що є більш важливим, ніж самі слова, я починаю чути те, що є поза словами, що є на душі мого брата і сестри. Слово Боже проникає в нашу душу і звільняє звідти наші забуті думки, страхи і бажання, про які ми і самі часто не знаємо. Коли ми уважні один до одного і слухаємо з миром і спокоєм те, що кожному з нас давно хотілось висловити, тоді ми допомагаємо один одному звільнитись від підсвідомого пригнічення. І в такий спосіб Боже Слово і сам Господь, який є посеред спільноти, робить нас вільними від страху перед ближніми. Цей досвід стає початком переміни моєї уваги, а потім і переміни мого мислення і моєї поведінки стосовно ближнього.

Домашня спільнота робить нас не просто знайомими і друзями, а духовно близькими християнами. Ця близькість не є просто добрим товаришуванням, а поєднує нас на духовній глибині. Досвід спілкування навколо Святого Письма поглиблює не тільки наші знання про Святе Письмо, а відкриває нам розуміння душі іншої людини, коли ми разом прагнемо до однієї мети – розуміти Святе Письмо у дусі миру і взаєморозуміння.

На початку у нас немає досвіду євангельського спілкування, а є багато слів і багато ідей про те, яким воно повинне бути. Та з часом накопичується досвід спілкування. І тоді слова стають на своє місце, тоді вони стають відображенням нашого досвіду. Тоді зникають суперечки про слова. Тоді з’являється спільна розмова про досвід, новий досвід спілкування в Божій присутності, в Божому мирі.

Також домашня спільнота дає нам практику бути уважним один до одного. Кожен висловлює те, що він відчув і зрозумів у Святому Письмі як важливе для себе, для свого християнського життя. І одночасно, коли ми уважно слухаємо свого ближнього, брата чи сестру, тоді можемо почути також дещо важливе, що Господь говорить і для мене.

Практика такої уважності потім допомагає нам, коли ми приходимо на службу Божу, допомагає бути краще зосередженими на Літургії, щоб спів-служити в Літургійній молитві, більш свідомо розуміти кожну частину і всю Літургію в цілому, одночасно і переживаючи її всіма своїми почуттями, і усвідомлюючи всім своїм розумом незбагненність таємниці Євхаристії і Святого Причастя.

Можна сказати що домашня євангельська спільнота готує людину до свідомого дорослого життя в церковній, парафіяльній спільноті. Домашня спільнота стає своєрідним містком між світським секулярним життям і життям в Церкві. В спільноті людина отримує важливі знання про Євангелія, про Церкву. Та найголовніше, вона отримує початковий власний досвід спілкування з братами і сестрами в Божій присутності, в Божому мирі і злагоді.

Якщо уявити, що церковна парафія має в своєму складі кілька різних за спрямуванням спільнот: молитовну, церковного співу, євангельську, благодійну, тоді кожний парафіянин може знайти для себе відповідне спілкування, знайти свою справу і своє місце в загальному парафіяльному житті.  Тоді кожний парафіянин мав би в Церкві свою справу, був би в спілкуванні зі своїми братами і сестрами. І ніщо не заважає всім спільнотам бути у взаємній приязні, бути в спілкуванні між собою. Тоді кожен може дати іншому «плоди» своєї справи: молитву, знання, благодіяння.

Тоді всі спільноти і всі парафіяни стають поєднаними спільною справою – Святою Літургією, яка всіх нас поєднує і всіх провадить до спільної Чаші, до святого Причастя.