Про засудження Ісуса

Олександер Польшин

 «Великий пророк устав між нами”, і:

“Бог навідався до народу свого». (Лк 7, 16).

«…одні твердили, що він добрий, а інші відказували:

Ні, - він лише народ туманить.(Ів 7,12).

 «Осанна! Благословен той, хто йде

 в ім'я Господнє, ізраїльський цар!». (Ів 12,12-13).

«Та вони закричали: Розіпни, розіпни його!».

 (Лк 23, 21).

Ті, хто з радістю зустрічав Ісуса, то були одні люди, які сподівалися, що він зможе щось змінити в цьому житті і воно стане більш прийнятним. А ті, хто потім, уже після суду, вимагали його смерті, то були інші люди, які вважали, і вони тим жили, що оскільки був суд, найвищий суд в Ізраїлі, який визнав Ісуса винним смерті за богохульство, то Ісус є ворогом Ізраїлю, і його треба стратити. До того ж він є лже-месія, якого вдалось схопити і засудити ще до того, як він накоїть всякого лиха, вдаючи з себе справжнього Месію. А таке бувало не часто, зазвичай лже-месія встигав себе проявити, наробити лиха, а потім вже інші порались з наслідками. А тут, ще до того як він наробив біди, його схопили і справедливо засудили, адже священики і синедріон знаються на таких речах. Тому вони так і кричали що його треба покарати, бо вони відчували, скільки було б лиха, якщо б Ісус все ж таки підняв повстання і почав творити свої справи і руйнувати звичне життя. Це були люди, які поважали закон, поважали владу, І тут не було ніякого затьмарення розуму, чи ще якогось безумства. Це була може й не зовсім свідома, але емоційна і правильна реакція людей, впевнених у справедливості суду, і які не хочуть собі непотрібного лиха на свою голову.

Так що тут не треба думати, ніби це були одні й ті самі люди, які можуть легко змінити свою думку за кілька днів. Це були різні люди. І так воно завжди буває. Якщо б Ісус домовився з синедріоном і першо-священиками, тоді б ніхто, ніякий народ, і не вимагав Його смерті.

Це розрізнення є суттєвим, щоб не впадати в крайнощі і самим не ставати людьми крайнощів, які як завжди бажають якнайкращого, але це найкраще потім виявляється не дуже гарним.

Якщо ж думати, що це були одні й ті ж самі люди, то тоді виникає антисемітське уявлення про ізраїльтян, як про людей пустих, не щирих, які на душі не мають нічого справжнього, не живуть Писанням і Заповідями і тому заслуговують на повну зневагу і презирство. А звідси і взагалі залишається невеличкий крок до ненависті і бажання покарати таких людей, а ще краще – зовсім знищити їх, якщо вони такі нікчемні і не можуть зрозуміти «очевидну» річ – що Ісус є Бог.

Тож «будьмо уважні» до своїх думок, а ще більше до своїх емоцій, які легко виникають через маленьку помилку.