Размышления владыки III

3 мая

Школа, інститут, суспільство вчать нас лише як нам жити і фунціонювати в цьому житті. Всіх нас виховували для життя в цьому матеріальному світі, а не до життя в духовному світі. Нас приготували до буття у мирському житті: світі телефонів, комп’ютерів, мобільних… Але жити у Бозі, особливо ті які формувались і виховувались в часи Радянського Союзу, ми не навчені. Життя у Бозі – нам також потрібно вчитися. Коли людина здобуває Бога, яко цінність саму в собі, тоді все інше і будь які багатства набувають правдивої цінності. Якщо Бог на першому місці в нашому житті, то і все інше – на відповідних місцях, як каже святий Августин.

11 мая

Маючи стосунки з іншими людьми, неможливо уникнути душевних ран і страждань. Перед лицем такої перспективи нам загрожують два крайніх підходи. Перша крайність – це трактування кривди й страждання як чогось позитивного й бажаного, а навіть як критерію, підстави спасіння. Є такі християни, які вірять, що для спасіння потрібне лише страждання, й котрі в результаті страждання починають любити більше, ніж Бога й людей. Друга помилка – це почуття страху й безпорадности перед душевними ранами, кривдами й стражданнями. Тимчасом Ісус запевняє нас, що єдиним критерієм спасіння є любов, а не страждання й що Він хоче, щоб Його радість була в нас щораз більшою, а не того, щоби наш хрест ставав чимраз важчим.
Хто вчиться любити дивлячись на Ісуса Христа, той найефективніше захищає себе й інших людей від кривд (хоча не обов’язково від ран). Така людина має силу й надію, які потрібні для того, щоби дати собі раду з будь-якою заподіяною раною й щоб завдані йому кривди й рани ніколи не довели його до розпачу. Християнин – це людина, задивлена у Втіленого Сина Божого, який любить нас навіть тоді, коли ми кривдимо Його, й котрий каже: “... Бадьортеся! Я бо подолав світ!

13 мая

Коли у наше життя приходять різні випробування, труднощі, страждання, проблеми, клопоти, то найчастіше ми якомога швидше хочемо їх позбутись, уникнути. Хочемо, щоб того чи іншого, що заважає нам у спокої жити не було. Але часто ці страждання і труднощі Бог посилає, бо вони є частиною нашого спасіння, частиною нашого духовного життя, через яке нас Господь провадить до спасіння, провадить через ці труднощі і обставини, де нас освячує і перемінює.
Не спішімо уникати цих випробувань, проблем і труднощів, але найперше зуміймо їх побачити не як випадковість, але як дані нам Богом, дані, щоб через них освятитися, наблизитися до Бога і спастися!

19 мая 

Коли поглянути в історію Церкви, то побачимо, що починаючи від апостолів і до теперішніх часів, всім хто прагнув свідчити про Ісуса Христа, їм ніколи не було легко. Їх переслідували, били, зневажали, не сприймакли, але вони мали свідомість того, що Бог хоче, щоб вони свідчили про Нього, де б вони не були і щоб не ставалося в їх житті. 
Це важливо пам’ятати кожному з нас. Обставини є такі, як є, а ми не завжди маємо вплив на них. Але важливо мати свідомість, що саме в цих обставинах, з тими людьми, Бог очікує від нас свідчення про Нього. Бог очікує, щоб саме в цих обставинах ми промовляли про Нього, щоб ми були Його свідками. Тож вміймо прийняти обставини нашого життя і людей, яких Бог нам дає, як і місце, де Бог хоче, щоб ми свідчили про Нього.

22 мая 

Ми знаємо, що людська особа, складається з тіла, душі та духа. Займаючись справами, які відносяться до матеріального світу, ми досить часто акцентуємо свою увагу на речах земного буття. Що це значить «земного»? Навіть тоді, коли ми кажемо про себе: «Я - є», ми ідентифікуємо себе зі своїм тілом, але це є тільки наше тіло, тобто те, що ми бачимо. Якщо ми ідентифікуємо себе зі своїми певними пережиттями, які маємо, думками, чи навіть своїм певним досвідом, то це є лише наша душевна сфера, однак і вона вповні не окреслює буття людської особи. В людині є величезна глибина, яка мало знана нам – це її духовне життя.

26 мая

Один успішний бізнесмен-банкір, який свого часу, хоча і був вихований у побожній родині, але відрікся віри і став комуністом заради кар’єри в колишній Югославії, подорожуючи літаком до Індії, пережив зустріч з Матір’ю Терезою, яка була його сусідкою в часі польоту. Вона його не навертала, не наводила жодних аргументів, не переконувала. Лише перед тим як вийти з літака, сказала йому одну-єдину фразу: «Ви мусите знати. Бог вас дуже любить». Ця проста фраза в один момент перетворила войовничого атеїста на ревного католика, який до сьогодні не соромиться давати свідчення про Христа при кожній нагоді. Будь-хто міг би сказати для того чоловіка, що Бог його любить. Але це не мало б того ефекту. Мати Тереза, сама променіючи Божою любов’ю, могла сказати це слово так, що сила Божа могла достукатися до затверділого серця.

12 июня

Христос казав: «За вашою вірою дасться вам». Я би перефразував: «За вашим бажанням дасться вам». Коли людина щось бажає, на щось націлена в своєму житті, то, як правило, досягає своєї мети. Якщо людина справді бажає молитися, бажає навчитися молитися, то вона обов’язково навчиться. Молитва – це зустріч двох осіб – людини і Бога, але кожна зустріч є одинокою і неповторимою, тому і кожна наша молитва має бути унікальна. Коли ми молимося якусь конкретну молитву і це дозволяє нам бути з Богом – то слава Богу, коли читаємо Псалми і це наближає нас до Бога – то слава Богу, коли промовляємо Ісусову молитву і досвідчуємо Бога – то дякуймо Йому, коли читаємо Святе Письмо і це наближає нас до Бога – читаймо! Головне у молитві – бути з Богом. Кожна молитовна практива є унікальною, адже кожна наша розмова з Богом – неповторна. Справді, коли ми тільки вчимося, то часто вживаємо готові тексти. Це добре, адже то ніби навчатися чужої мови: спочатку треба вчити слова, словосполучення, цілі тексти, а вже згодом це переходить, як сказано у нашому Катехизмі про молитву – в розмову з Богом. Часто говорять про розсіяність під час молитви. Це не правда. Ми є завжди уважні, але питання в тому, на чому ми зосереджуємо свою увагу. Чому з’являється розсіяність? А тому, що ми забуваємо перед Ким стоїмо і звертаємо увагу на щось інше.

15 июня

Напевно, одною з проблем сучасного суспільства є те, що часто ми плутаємо поняття «знати щось» з іншим поняттям – «жити цим». Дуже часто кажемо: «Я знаю про це». Але питання, чи ми живемо так, чи ми чинимо так, чи показуємо це своїм життям. Попередні покоління, менше знали, ніж ми. Вони не мали такої можливості доступу до різних джерел інформації. Але чи наші можливості та знання нам допомагають? Чи ми живемо тим, що знаємо?
Бог від нас очікує не що б ми що раз більше знали, але що б це що пізнали виконували! Отож, добре, коли ми знаємо щораз більше, але ще важливіше те, що ми знаємо, тим жили.

8 июля

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихітна і тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин дуже різні бажання, думки, стремління зроджуються в нас, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівались, що щось таке могло бути в нас присутнє. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі гріхи та падіння. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не так далекі від нас. У тих же концтаборах, крім людей, які робили нелюдські вчинки, були люди великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених в нашій Церкві. 
Отже, можемо дійти до висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, все залежить від того, чи будемо чувати і молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі і згрішимо. Ситуація, сама по собі, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи невідкуплена гріховність. 
Мусимо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому, і будемо великі у великому!

9 июля

Усі ми створені на образ і подобу Божу, тому усі маємо подібні прагнення: бути люблені іншими та уникати зла. Може, ми маскуємо ці наші прагнення, може, не маємо відваги це виразити, але для нас важливо, коли хтось з важливих поважних людей нам приділить увагу, свій час. І за тим криється наше прагнення любові. Ми хочемо чутись похвалені, поцінені, за цим знову ж криється бажання бути любленими.
Тож уміймо любити кожну людину, яку зустрічаємо на нашій життєвій дорозі. Бо коли ми когось любимо, то не лише виявляємо якусь чистоту, бо ж Бог є Любов і даруючи любов ми даруємо Бога кожній людині. Бо насправді ж прагнення любові є прагненням кожної людини за Богом.

10 июля

Коли хтось для себе щось відкриває цінне і важливе, він неминуче хоче ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелії. Так само якщо ми ще не відкрили для себе Євангеліє і віру Христову як щось цінне і важливе, то ніколи не будемо цим ділитись з іншими. 
Якщо ж ми зрозуміємо цінність, яку має для нас Добра Звістка,то не зможемо не проповідувати. І тоді, як апостол Павло, ми зможемо сказати,що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангелію. А ще більше горе, якщо ми ще цього не усвідомили, бо ні не застосовуємо цього у власному житті, ні не розповідаємо іншим!

12 июля 

Ми звертаємо увагу на багато аспектів наших стосунків: на справедливість, чесність, відвертість... Усі ми такі різні, саме тому кожен по-своєму розуміє справедливість, чесність. Але найбільше і найважливіше в наших стосунках – це любов. Бо любов покриває недоліки одні одних. Любов приймає чиюсь інакшість, помилки другої особи, любов дає нам зв'язок в нашій різноманітності та гармонію цілісності. 
Тому вміймо в наших стосунках дбати і ставити понад усе любов один до одного. Як би не було складно, стараймося любити ближніх. А з любові буде з’являтися справедливість, чесність, відвертість!

14 июля

Коли ми звернемо увагу на наші гріхи, які б вони не були, всі вони є деструктивні, всі вони розбивають цілісність людини. Навпаки чесноти, наше досконале і праведне життя завжди гармонізує і робить цілісним людину. Тому гріх це не лише щось, що ми робимо перед Богом, що забороняє Церква, чого б ми б не мали робити і що не миле Богові. Гріх також руйнує цілісність буття людини, гріх це розбиття людини. Людина, коли є розбита, завжди почувається нещасливою, немовби вона є пораненою. Коли робимо добро, то почуваємось повні радості та миру. Тому стараймося все більше жити в чеснотах, жити з Господом, що буде робити нас цілісними і гармонійними.

19 июля

Маємо собі чесно признатись в тому, що нам вдається добре відігравати роль в тих чи інших життєвих ситуаціях: чи то у праці, чи в родині, а навіть і в церковному житті. Можемо це робити лише до пори до часу. Бо ж Бог який є серцевідець і який любить нас, дасть для нас такі ситуації, щоб ми показали справжніх себе. І це неминуче станеться в певних життєвих ситуаціях, бо шила в мішку не втаїш. І не маємо тоді знеохочуватись чи падати духом, а потрібно дякувати Богові, що дав що б ми побачили самі себе. 
Лише коли ми змінимо самі себе і наблизимось до Господа, то у будь-яких життєвих ситуаціях, чи то будуть нас хвалити, чи критикувати, чи будуть ситуації милі, чи немилі, приємні чи неприємні, всюди ми будемо лишатись тими, ким ми є. І будемо вже тоді не вдавати когось, а являти своїм життям Того, з Ким ми живемо і Хто живе в нас. Тому понад усе прагнім змінити себе, живімо з Господом і являймо Його в будь-яких життєвих ситуаціях.

21 июля

Мусимо признати собі щиро і чесно, що нам, як християнам, також подобається жити в цьому світі з його певними вигодами і принадами. Але Господь каже, що Він приготовив нам щось більше, ніж краса цього світу. Тому завжди цінуючи і дякуючи Богові за ті добра, які він дає в цьому світі, пам’ятаймо, що на нас чекає щось більше, вміймо не зупиняти наш погляд лише на тому, що маємо Будьмо завжди свідомими того, що нас чекає Царство Небесне. 
Лиш тоді, коли ми не будемо приліплюватись до вигод цього світу, коли ми не будемо перейматися проблемами і турботами цього світу, а будемо розуміти, що нас чекає щось більше, станемо свобідними від радостей цього світу. Так, як людина тут на землі готова понести різні подвиги, труди, щоби осягнути щось більше, готова понести всякі незручності, щоби осягнути собі земне щастя, так треба прагнути осягнути вічності і спасіння. Тож завжди пам’ятаймо про те, що нас Господь очікую в своєму Царстві.

28 июля

У Євангелії, в творах Отців, у щоденних повчаннях в церкві ми часто чуємо про потребу бути покірним, бути смиренним, бути свідомим своєї грішності. І часто бачимо на досвіді, що як би ми себе не змушували бути покірним, смиренним чи відчувати себе гріщним, – це нічого не дає. Бо все це повинно народитися не з примусу, а з нашої зустрічі з Богом. 
Коли ми зустрічаємось з Богом, пізнаємо Його, тоді бачимо, ким ми є насправді. Якщо ми розуміємо серцем і розумом, що Господь, Творець всього видимого і невидимого, всієї Вселеної, стає людиною, народжується в яслах, що Він, як людина, живе і вмирає на хресті заради нас, а тоді вдивляємося в себе, в своє життя, то це буде початком нашого правдивого смирення і покаяння.
Христос показав нам не лише Бога, який був Предвічний, але показав, якою мала би бути правдива людина. У Христі ми завжди бачимо смиренність і покору, яку Він виявляв у кожній ситуації. Тому наше завдання і покликання – більше вдивлятись в Бога, більше наближатись до Нього, більше жити Богом. І тоді ті риси, які є в Христі, будуть все більше виявлятися в нас.

29 июля

Дуже часто наші бажання, наші стремління є завжди обмежені мірою нашої свідомості, мірою нашого розуміння того, що нам потрібно, або ж не потрібно. Деколи ми щось просимо в Бога, а з часом бачимо, що то не було потрібно. Чогось не просимо – а Бог дає, ми впираємося, і бачимо, що то було потрібно. Тому що б ми не просили в Бога завжди потрібно завершувати словами: «Дай мені Боже, якщо це є добром для мене…».Бо Бог, який є Любов’ю, який любить кожну людину, всіх нас, кожного зокрема, завжди кожній людині хоче якнайкраще.
Початок і кінець в нашому житті – вміти розпізнавати Божу волю і допускати, щоб Його воля здійснювалась в нашому житті. Ми, звичайно, маємо право висловлювати Богові наші бажання, просити Його про те, що нам видається потрібним, але завжди казати так, як Господь в Оливному Городі: «Нехай буде воля Твоя», «Якщо ти хочеш…», «Якщо це є насправді добре для мене».

31 июля

Якщо проаналізуємо своє життя, то нам доведеться погодитись, що ми таки не навчені висловлювати вдячність Богові за все, що вже маємо. Особливо за всі ті дари та можливості, які, буває, не використовуємо на Його славу, а для своєї вигоди. Часто й наші думки і помисли є злі, часом злоба інших є для нас виправданням, чому й ми поводимось так само, але забуваємо, що так вподібнюємось до світу. 
Бачимо сьогодні, як світ довкола нас у своїй несправедливості та гріховності далеко заходить. І ми чудово розуміємо, що не зможемо опиратись на сили цього світу чи самі зробити щось добре, якби нашою опорою не був наш Бог і Його доброта не сповнювала нас.
Тому для кожного з нас, хто любить Бога, найважливішим є жити таким життям, яке вгодне Богові. І незважаючи на те, які обставини навколо нас, Бог, Який бачить наші серця, виведе вірних Йому з будь-якої ситуації.

1 августа

Напевне, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю подію, яка сталась через народження Ісуса Христа: Бог являє себе людям. І то прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і є в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з особою Христа. 
В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер є. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, вказує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом. І ми, як християни, мусимо бути свідомі, що нам Бог подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!

4 августа

Часто коли станеться якась подія в нашому житті, складеться якась ситуація в Церкві чи в суспільстві, тоді ми починаємо говорити: «Чи ти бачив, як то було, як то сталось, як він сказав, як він повівся?» Можемо зауважити, як емоційно ми це все переживаємо і на все реагуємо! 
Однак, що б не ставалось в нашому житті, приважливо для всіх нас побачити Господа, який стоїть за всім тим. Саме тому потрібно придивитися і запитати себе: «Що цією подією, цією ситуацією Бог хотів сказати до мене, до Церкви?» Бо ж Бог, який є любовю, постійно промовляє до нас, кожною ситуацією і кожною подією в нашому житті. Спробуймо вгамовувати наші емоції і почуття, та вдивлятись і вслухатись, що Бог говорить нам через все це?

4 августа

Коли подивимося на батьків і дітей, часто побачимо не тільки подібні фізичні риси, але навіть те, що вони подібні характерами, способом думання і вчинків. Діти набираються від батьків багато чого, переймають те, що є людське. І це нормально і закономірно. Часто також, в стосунках одні з одними, коли говоримо про когось, – Степан, Василь, Анна, Олена – ми цю особу ідентифікуємо з її тілом. Але ж знаємо, що це лише тіло особи. Тілесно ми народжуємося тілом від наших батьків, Господь же кличе нас, щоб ми народжувались і жили духовним життям – в Дусі, з Богом. 
Саме тому ми маємо все більше пізнавати у собі духовну сторону нашої особи. Розуміти, що наше тіло – це лише частина нашого буття. Є сфера нашого буття, яка, може, і мало розвинута, і нам мало знайома, – це сфера нашого духа. Цю сферу нашого духа ми маємо щораз більше пізнавати і відкривати. Коли ми будемо все більше відкривати наше духовне «я», то будемо відкривати нашу здатність і спроможність до життя в Святому Дусі. Будемо свідомі того,що наше покликання, це осягнення і перебування в Царстві Небесному.