Меню |
Главная » Размышления христианина » Размышления владыки
|
|
Размышления владыки
Коли ж поглянути на
нашу ситуацію на Україні тепер, то також можемо чітко побачити сильні громи і
бурі. Ми ж християни маємо бути свідомі того, що б не діялось і не відбувалось
навколо нас, за цим всі стоїть Господь, без волі якого волосина не впаде з
нашої голови. Він «знає» про все, що діється. Господь сподобив кожного з нас,
та цілий наш народ, жити в цьому історичному часі, та пройти через ці складні
обставини. Бог має довіру до нас, як мав до апостола Петра. Він знає добре
кожного з нас, та певний того, що ми спроможні пройти через всі ці не прості
обставини. Тому вчімося все більше бачити за всіма подіями Бога, та що б не
ставалось довірливо йти до переду. *** В часі святкування Стрітення згадуємо,
як Христа приносять до храму, де Він в малому віці зустрічається з Симеоном і
пророчицею Анною. Тут маємо добру нагоду чого повчитися у цих двох осіб. *** Коли Бог нам щось дає пізнати, то знає, що ми спосібні це зробити. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання того, чому ми не робимо то чи інше рішення. Бог же знає нас краще за нас самих, інакше Він би не «відкривав» нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо усвідомлюємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, не відкладаймо, вже робімо це! *** У нашому житті ми дуже часто когось наслідуємо, або ж хтось нас наслідує. Дуже це кидається в очі коли подивимось на дітей, як вони копіюють своїх батьків. Це також яскраво видно, як молодь шукає ідеали, шукає взірці поведінки. Будьмо який наш вчинок не лишається без наслідку, ми завжди даємо приклад для інших. Часто ми переконані, що тих чи інших наших вчинків і думок ніхто не бачить, не знає і навіть не догадується. Але це нам лише так здається, що їх не видно. У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. У якійсь, найбільш невигідній для нас ситуації, ми покажемо хто ми є насправді, і все стане явним. Тому будьмо свідомі, що ми завжди показуємо для когось приклад. Але який приклад, добрий чи злий? *** Якщо ми є християни, то завжди репрезентуємо нашого Творця, тому маємо дбати про те, щоб завди своїм прикладом вказували на нашого Господа. Живімо так, щоб кожен, хто нас зустріне, проймався любовю до Бога і ставав Його учнем! *** Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я. Кожний з нас в глибині свого серця свідомий своїх гріхів, але, ніби той адвокат, оправдовує себе, свої вчинки. Для кожного з нас преважливо пізнавати себе, усвідомити собі свій стан, покаятися і приступити до Божого прощення. Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише час від часу. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше – то найшвидше, а то і одразу ж приходьмо до Бога, перепрошуймо і перемінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому маймо велике бажання і відвагу пізнавати самих себе. Бо лише тоді пізнаючи себе ми неминуче прибігатимемо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так дуже швидко перемінимося, станемо досконалішими, праведнішими і святими. *** Кожен з нас прагне та очікує любові від інших, але рідше замислюємось про те, чи ми любимо інших. Але любити іншого, воістину, значно більше, ніж просто бажання, це місія кожного християнина! Люблячи когось, даруючи комусь любов, ми обдаровуємо його Богом, бо Бог є Любов. Так ми уприсутнюємо Бога. Бог закликає нас, щоб ми любили один одного, щоб уприсутнювали Його в нашому житті, в наших стосунках. Лиш уявімо собі, коли б любов завжди була присутня у всіх стосунках та ситуаціях, на скільки іншим одразу став би цей світ! Бог перебував би серед нас, Він сприяв би і допомагав нам та іншій особі. Тоді Господь просвітлював би наше розуміння, як ми маємо жити і поступати. *** У сучасному християнському та церковному світі дуже багато говоримо про Євангелізацію, про нову Євангелізацію, про покликання кожного з нас – нести Євангелія (Добру Новину) людям, які ще її не пізнали. Часто ми активно обговорюємо про багато різних можливостей і способів як людей приводити до Бога. Я ж все більше переконуюсь в тому, що коли ми самі не досвідчимо Бога, то ми ніяк не зможемо про Нього промовити іншим. Будуть лише слова, заклики, але це не буде те, що ми досвідчили, пережили, не буде тим, що запалює, оживляє, дає надію для інших. Особиста зустріч з Богом дає нам опісля силу про Нього свідчити. Ця зустріч з Господом дає певність про нього говорити. Ми не можемо говорити про Того, кого ми не зустріли, кого не досвідчили. Отже, щоб бути християнином, успішним у Євангелізації потрібно, як казали Святі Отці, не лише знати про Бога, але знати Бога! *** Дуже часто наше життя будується на тому,
що ми реагуємо на подразники: чиїсь слова, вчинки, появу, відсутність. Хтось
щось сказав – ми відреагували; хтось якось повівся – ми знов відреагували… Але
ж ми створені, щоб жити, а не реагувати. Жити, не зважаючи на обставини. Жити,
розуміючи, що обставини дав нам Бог, значить Бог хоче, щоб ми в цих обставинах
являли Його. Отже не просто жили від реакції до реакції, і не залежали від
подразників, а в будь-яких обставинах чинити не чергову реакцію, а акцію -
робити то, що очікую від мене Господь. *** Ми за своє життя багато зрозуміли і пізнали, як би мали жити по-християнськи. А кажучи точніше – ми знаємо, яким би мав бути християнин, яким би мало бути життя християнське. Однак з іншої сторони бачимо, наскільки ми і наше життя є далеко від взірцевого християнського життя, наскільки наші ідеали є інші від нашої реальності. Ми вже звикли жити у такій подвійності. З одної сторони знаємо, як має бути, а з іншої сторони живемо, як нам живеться. Не є справа багато знати про Бога, не є справа добре розуміти Євангеліє, не є справа знати ті чи інші катехизмові частини, але дуже важливо тим, що вже знаємо, жити. Ті маленькі речі, маленькі знання, що ми пізнали, потрібно як найскоріше втілювати в своє життя. Пробуймо це робити повсякчас. *** Ми маємо порівнювати себе з Христом, брати Його за взірець, а також вдивлятися у приклад святих. *** Дуже часто ми носимо переконання і
відчуття своєї малості, тому деколи хочемо щось в житті здобути, чогось
досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто і ніщо – ні
матеріальні речі, ні посади, ні статус у суспільстві – не позбавлять нас того
відчуття малості. Бо цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає
силу людині вирости великою. *** Ми, християни, маємо повсякчасно пам’ятати, що Бог довіряє нам свідчити про Себе, свідчити саме в тих обставинах, де Він нас поставив. Він у своєму Промислі все влаштовує якнайкраще для спасіння кожної людської особи. Обставини і місце, де ми перебуваємо, є ідеальними для нашого освячення і спасіння. Де найважче по-людськи, там найлегше стати святим. Саме тому нам треба дотримуватися традиції Святих Отців, яка каже: «Спасай себе, і тисячі навколо тебе спасуться». Переображуючись й освячуючись, ми дістаємо змогу допомагати тисячам навколо нас. Інші, дивлячись на нас і на наше життя, будуть відкривати для себе Бога, і ми своїм життям зможемо провадити найкращу місію і «світити» іншим, своєю святістю вказувати іншим людям на Господа. Так, як радіоактивний метал зі своєї природи випромінює радіоактивне проміння, так і християнин зі своєї суті, переображеної в Бозі, випромінює Божу присутність. *** Скільки разів в житті ми знеохочувались
і опускали руки, були певні того, що не здатні щось змінити в собі чи навколо
себе. В таких випадках дуже є важливо дивитись на приклад святих, які проходили
через різноманітні випробування, труднощі і спокуси в їхньому житті. Однак що б
не ставалось в їхньому житті, вони повсякчас уповали і довіряли Богові. *** Маємо вчитись цінувати кожну хвилю
нашого життя, розуміти, що вона остання і неповторима. Як також завжди цінувати
кожну людину, яку зустрічаємо в той чи інший момент на своїй дорозі, розуміти,
що в цих обставинах ми її востаннє бачимо. Колись було інакше і знов буде
інакше, навіть зустрічі з цією людиною. Тому маємо цінувати всі події нашого
життя і кожну людину. *** Знаємо, що відколи Господній Хрест віднайшла свята цариця Олена, відтоді його завжди християни почитали з великою ревністю. Не лише
тому, що він є місцем страждань і смерті Ісуса Христа за наші гріхи, але –
місцем перемоги Господа над смертю, гріхом та злом! *** У своїх стосунках до інших, ми часто
нарікаємо, що нам приділяють мало уваги, часу, що до нас нікому не має справи,
що ми самотні, що нас залишили. Іншими словами просто скаржимось, що нас не
люблять. *** Я довго роздумував над тим, у чому
феномен вибраного народу у Старому Заповіті і прийшов ось до якого висновку.
Вони, як ми знаємо вибраний народ. І завжди вони мали цю свідомість вибраності
їх Господом. Історія Старого Заповіту засвідчує: попри те, що вони дуже часто
падали у різні гріхи, однак, знову піднімалися, бо знали, що вони – вибрані
Богом. Саме через свою боговибраність вони зберегли для всіх нас віру в єдиного Бога. *** *** Всі більше переконуюсь, що Бог творить щось нове й велике з нашим українським народом. Й чим більші президент, опозиція та інші не можуть знайти виходу з цієї ситуації, тим більше певний того, що за всім тим стоїть Бог. Досвідчив цю присутність Божу на вулиці Грушевського, як дехто називає це місце тепер пеклом. А особливо усвідовим, стоячи на нейтральній території між барикадами і беркутом, що так як Бог Володарь всього народився в стайні (найбільш брудне місце на господарці), так і там Він є присутній, серед того всього бруду і хаосу. То ж не дивлячись ні на що, в молитві переживаймо це велике таїнство, яке тепер відбувається в нашій любій Україні. *** Ісус Христос по своєю особистому вибору приняв людську природу. Через своє воплочення діткнувся всіх людських несправедливостей, від народження у стайні, до розпяття на хресті. Кожний з нас через свою віру, через Хрещення, Миропомазання, через Причастя Тіла і Крові Господньої сам стає знаком присутності воплоченого Христа. Тож в ці неспокійні і трудні часи для нашої рідної України, приносьмо всюди де б ми не були Ісуса Христа. Що виражатиметься у нашому глибокому мирі, любові, прощенні і цілковитому упованні на Бога в цих складних обставинах. Будучи свідомі того, що в Бога є вихід з будь-якої ситуації. А своєю молитвою віддаваймо цілий наш нарід в опіку Богові і покрову Пресвятої Богородиці. *** Не раз трапляється у нашому житті ми
щось заплануємо собі, а потім мучимо самі себе та інших, щоб ці наші плани
реалізувались. Однак бачимо з власного досвіду, що з часом усе стає на свої
місця. Можливо, не тоді, коли ми цього дуже хотіли і прагнули, але точно у
властивий для нас час, час Божий. *** У своєму житті щодня ми чуємо багато
різних слів, звуків, до багатьох інших речей звикаємо. Наприклад, якщо живемо у
будинку, поруч з яким їздить трамвай, то за якийсь час звикаємо до шуму, з яким
він в черговий раз проїжджає. Так само звикаємо до багато чого в своєму житті.
До того, що маємо поїсти, піти на працю, відвідати батьків. Навіть піти до
храму чи помолитись, для нас стає звичкою. Як також
до чиїхось зауважень, можливо не раз, і прикрих, стаємо звиклі. За таким нашим
звичним усталеним життям є небезпека, що ми не почуємо Бога, Який промовляє до
нас повсякчас через усі обставини нашого життя. *** Важко уявити, що би було з людством,
якби Богородиця не сказала "ТАК" *** У Старому Заповіті
бачимо, скільки разів Господь поновлює союз із вибраним народом і як багато разів цей народ є невірним цьому союзові. Однак Бог є вірним повсякчас, Його союз відновлюється знову і знову, лише людина поверне своє лице до свого Творця! *** Знаємо, що до різних людей ми по-різному
ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо
уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато
чинників, свідомих та не свідомих. *** Ми покликані жити у свободі і у правді: чи це священик, чи мирянин, чи єпископ. Думаю, що несвобода з’являється тоді і там, коли ми не маємо почуття внутрішньої ідентичності, певності. Тоді ми починаємо підлаштовуватись під когось, чи під щось. Але коли живемо глибоко християнським життям, то не виникає проблеми комусь сподобатись, чи не сподобатись. Коли я є тим, ким є, то не питання, чи сподобається це комусь, чи ні. Це звичайно вимагає певного рівня зросту людини в Бозі, коли вона діє не під впливом своїх емоцій чи настроїв, а діє постіно в любові, незважаючі ні наякі обставини: в любові дивиться крізь пальці на чиїсь недоліки, в любові може поставити як потрібно когось на місце. Проблема свободи, чи несвободи – це проблема внутрішньої цілості, зрілості особи. *** Сьогодні, на жаль, багато з нас привикли безкритично приймати все що накидає нам суспільство, хоч розуміємо часто що так не мало б бути. Пригадаймо собі розповідь про «голого царя»: всі дивились і говорили одне, хоч були свідомі що реальність інша. Але це – життя в ілюзії. Це не життя. Жити в правді, а значить з Богом, бо лише Він посідає повноту правди – природне стремління людини. Коли будь-яка людина, віруюча вона чи ні, робить зло – мучиться від того; коли чинить добро – відчуває радість. Проблема в тому, що коли ми робимо велике зло, то ми мучимось, а це маленьке зло так нас пообростало, що ми звикли до тієї «мохнатості». Хоч одночасно розуміємо, що це є не нормально. Тому питання до кожного знас, чи ми дійсно певні в тому, що бажаємо змінитись. *** Найбільшою трудністю для всіх нас тепер, на мій погляд, є те, що люди не чуються любленими Богом і не є свідомі тієї величезної любові, яку до них має Господь. Це стається з різних причин. Людською проблемою є те, що батьки дуже часто в сучасному світі не обдаровують своїх дітей любов'ю. Не маючи такого досвіду, бути любленим, ти ніколи не станеш спосібним любити інших. Погляньте на сучасний світ: які відносини дітей до батьків і навпаки, які стосунки серед політиків, скільки розлучень? А найбільше у нас брак пережиття досвіду Божої любові і, внаслідок того, і брак життя нею. Як не прикро це казати, але досить часто ми, як християни, не є виразними знаками присутності тієї Божої любові. Я хотів би, щоб ми усе більше і більше пізнавали ту Божу Любов, з якої створена людина, незбагненну любов Ісуса Христа, який віддав життя не за нас праведних, а за грішних. Погляньмо скільки у нас християн є неприязні до інших осіб, осудження, а то і ворожнечі. В той же час, погляньмо на Христа, Він возлюбив нас, ще як грішників. Я думаю, що це зранення є в усіх нас, тільки тому, що ми не свідомі Божої любові, а очікуємо і шукаємо її десь інше, шукаємо і не знаходимо, бо ніхто, крім Бога, її дати нам не спроможний. Думаю, що Церква, а це кожен з нас, ще себе до кінця не показала, як вираз Божественної любові до цілого людства і до кожної людини зокрема. *** Не раз, і не два, мені доводилося чути
від тих чи інших осіб побажання, а то й нарікання, що не має тепер у нас
духовних отців, старців. Не має когось, кому можна було б цілковито довіритись
і поручитись. Того, хто би провадив тебе вірними дорогами до Господа, через
ціле життя. Допомагаючи при цьому долати всі труднощі, яких завжди є
предостатньо, як також, уникати різноманітних спокус і пасток диявола. *** Усім Своїм земним життям Ісус Христос
ніс людям Добру Новину, розповідаючи про те, що Бог є з ними, про те, що
Царство Боже наблизилось. *** Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо
шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми
керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас
приходить розуміння, що багато наших рішень, часто дуже важливих, ми ухвалювали
унаслідок емоцій, поспіхом. Тоді ми багато шкодуємо, що не просили в Бога
мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації. |