Суть християнства

о. Іван Полежака

На великий жаль я не маю дуже багатьох талантів щоб фахово і просто розкрити цю тему. Не маю не тому що Бог не дав, а тому що дуже довго вів сонне, ліниве, пасивне і непродуктивне життя. То ж відразу прошу вибачення у всіх, хто виклав би і викладе цю тему набагато краще за мене і у всіх хто на цю тему уже написав не мало статей. Пишу тому, що ця тема мене, як священика, хвилює і я пробую її осягнути, і тому що сподіваюсь на те, що комусь вона допоможе глибше поглянути на себе і на своє християнське життя.

Існують книги, які розкривають перед людиною, яка хоче пізнати віру, основи віри і вводять її в Храм Божий як повноцінну сутність, яка почала усвідомлювати себе християнином. Дуже важливі книги з дуже важливими і вагомими знаннями. Але знання не спасають. Вони лише вказуючи напрямок і дають певні орієнтири та опори на шляху, який тільки розпочинається зі знань. Та чомусь більшість християн цим задовольняються, вважаючи що коли знають основи віри, ходять до церкви, виконують правило, то цього достатньо. І, дуже часто, такий стан християн задовольняє і священнослужителів, бо храм під час богослужінь більш менш заповнений і це дає можливість вважати що спасительна робота в Церкві ведеться. Але, якби знання виконували достатню спасительну функцію, то в Христовій Церкві не було б так багато проблем. Церква б ніколи не розділялась і всі б християни стрійними рядами рівною дорогою йшли б до спасіння.

Основи віри, які входять в життя християнина під час катехизації, це лише початки шляху. Це лише відправна точка з якої починається усвідомлений рух. А далі… Далі святі отці Церкви добре розкрили всю непростоту і всі грані руху до спасіння. Розкриваючи тонкощі руху, вони ввесь час спрямовують наш погляд на Бога і на Його Слово. Вони навчають нас спілкуванню з Богом в якому дуже важливу роль відіграють звернення до Бога та слухання Бога. Ми молимось в Церкві, молимось вдома, молимось в дорозі, молимось завжди, коли виникає в тому потреба. Молимось... Та чи слухаємо? Чи вміємо слухати? Чи навчаємось приймати відповіді і дари які надає нам Бог на наші прохання?

Молитва і слухання… Вони нерозривні. Без слухання неможливий духовний ріст людини, тому що без слухання відсутня внутрішня праця. Діалог ніколи не відбувається, коли людина сказавши щось, вважає що цього достатньо і не слухає співбесідника.

В Церкві багато говориться про щиру молитву. І насправді, важливо молитись щиро. Але треба пам’ятати що ми були дітьми, а багато хто із нас має дітей. Пам’ятати про відношення нас, людей, до дітей. Коли діти починають «лепетати», батьки з замиранням серця вслуховуються чи в цьому лепеті не прозвучить слово мама, чи тато. Пізніше, коли дитина починає говорити, для батьків важливе кожне слово дитини, кожне її звернення. Звичайно ж батьки не завжди реагують на слова та прохання дитини так, як вона на те сподівається. Бо для дитини важливим є миттєвий результат, а для батьків - перспектива.

Бог наш Батько, який чує все, бачить все, знає все і завжди дбає про нас, про нашу перспективу в Вічності і, з позицій Вічності відповідає або ж дає. А ми очікуємо відповіді з позицій даного моменту.

Важливо, дуже важливо навчатись молитві і не менш важливим є навчатись слухати. Бог відповідає. Відповідає так, щоб приклавши зусилля до слухання ми навчались слухати Вічність. Через свої відповіді, частіше за все несподівані для нас, Бог спонукає нас до духовної праці, яка повертає людину від зовнішнього сприйняття світу, до внутрішнього пізнання і оприсутності в Бозі.

Суть християнства полягає в тому щоб навчитись слухати Бога і провадити спільне життя з Богом. А для досягнення цього без Христа не обійтись, бо Він Дорога і Він Двері. Він Той, хто віддав Себе нам, щоб прийняти нас.

 

Бувають люди, яким потрібно кожну тезу «розжувати» і «в рот покласти». Подобаються мені такі люди, бо заставляють більш глибоко переживати те, про що нещодавно говорив, або ж писав.

Задзвонив до мене добрий знайомий і запитав відносно попередньої публікації: «А як можна навчитись слухати Бога?» Почав відповідати йому здалеку, що Бог по різному в різних обставинах промовляє до нас. Перш за все Він промовляє до нас через Біблію, яка містить в собі всі відповіді на всі людські спасительні запитання на всі віки. По-друге ми можемо чути Бога через знайомих та незнайомих нам людей. По-третє ми можемо відчувати дію і слова Бога в своїй душі. А ще через тварин, через рослини може промовляти до нас Бог. Через все може промовляти Бог, якщо ми шукаємо Його і уважні до Нього.

Проговорив я всі ті слова до знайомого і зрозумів, що вони хоч і правильні, але загальні. То ж як можна почути Бога?

Лише через дію. І дію не будь яку, а ту в якій починає реалізовуватись перша Заповідь Любові. Коли ми усвідомлюємо що все те що ми сприймаємо відходить від Бога, свідчить про Бога і повинне через нас повернутись до Бога. Це те внутрішнє налаштування, без якого ми глухі і сліпі, навіть коли маємо стопроцентний слух і зір. Все від Бога, з Богом і заради Бога. При такому налаштуванні в нас можуть з'являтись перші свідомі стосунки з Богом.

Ми звертаємось до Бога і Він відповідає нам чи то словами, чи то обставинами. Відповідає, а ми не розуміємо. Не розуміємо, але не втрачаємо себе з того, а знову звертаємось до Творця: «Боже, я знаю що все що Ти дав і даєш мені служить моєму спасінню. Але я не знаю як це зрозуміти і як тим скористатись. Допоможи мені». Просимо і знову вслуховуємось і вдивляємось як відповідає нам Бог. Вслуховуємось, вдивляємось і згадуємо про Дорогу і про Двері, бо спасіння лише через Христа. І дорога наша проясняється. Не вся, лише один крок. Звершили крок і знову звернувшись до Бога, ми можемо розпізнати наступний крок. Щоб дорогу осилити, треба йти. Йти і з усієї своєї сили триматись Бога, прикладають зусилля до того, щоб відчувати те, що Він дає нам.

Я написав. Написав так як сам відчуваю, як сам навчаюсь робити. Але це зовсім не означає що мій шлях підходить кожній людині. Бо у кожної людини свій шлях до Бога на якому є лише один Учитель. І кожна людина змушена прикладати свої зусилля, щоб розпізнати той шлях і стати на Дорогу в якій є Двері.

«Не розжував і в рот не поклав» розуміння своєму доброму знайомому, але сам почав розуміти і відчув що знайомий щось для себе усвідомив і взяв. Дякую Тобі Господи. Це так важливо, коли в спілкуванні проявляється Твоя дія. Дякую Тобі Господи за людей, яких Ти ставиш на моєму шляху і за благодаті спілкування з ними.

Господи, навчи нас спілкуватись з Тобою і віднайти в Тобі свій шлях спасіння.