Святковий пиріг

Олександер Польшин

Жила-була мишка. І жила вона в зручній теплій печерці, яку збудувала сама для себе в стіні тої хати, де жили люди. Якось вона відчула дуже смачний запах святкового пирога, що люди поставили на столі, а самі десь пішли. З невеличкими труднощами мишка злізла на стіл і побачила святковий пиріг, і красиво вишиту серветку, якою пиріг був накритий. Швиденько втамувавши свій перший голод, вона схопила шматочок найсмачнішої шкоринки і побігла назад, до своєї печерки. Можна сказати, що вона була щаслива, адже в цей святковий вечір вона досхочу попоїла найсмачнішу їжу, якої не було в неї цілий рік. Яка тут мораль? Мені найцікавішою є така.

Мишка – це я, а тепла та зручна печерка – це мої найпрекрасніші мрії про щастя та найглибші і найтонші ідеї про те, як зробити всіх людей щасливими. А святковий стіл, та й взагалі те свято, яке так важливе для людей, для мене, мишки, не має ніякого значення, тому що воно поза сенсами того життя, яким живе мишка. Все, що мені зрозуміле з цього свята – це смачна шкоринка. Тільки вона нас і поєднує, адже і людина, і мишка любить ласувати смачним. Поза цим у нас все різне. Людина пече смачний пиріг, тому що радіє святу. Мишка радіє смачній шкоринці тому що вона, шкоринка, смачна. Людина буде згадувати яким радісним було свято і яким смачним був пиріг, мишка згадуватиме якою смачною була шкоринка. Можна сказати, що всі тут будуть щасливі, але кожен по своєму, і кожен про своє.

Теж саме стається і зі мною, коли я берусь читати і розмірковувати про Писання. Натрапивши на щось цікаве в Писанні, я роблю з ним теж саме, що і мишка зі шкоринкою. Тягну це цікаве в печерку своїх уявлень про щастя і радію що тепер мої уявлення точно зможуть зробити щасливими всіх людей, адже Писання підтверджує мої уявлення. І потім дивуюсь, що це «не працює». Тоді я знов біжу до Писання і знаходжу ще більш смачну шкоринку, роблю її ще більш важливою в системі своїх уявлень про щастя… І так далі, і тому подібне. Врешті-решт я можу розчаруватись в Писанні і перейти до іншої «книги», яка буде більш глибокою, більш сильною і ще багато в чому «більшою» ніж Писання. І так далі, і тому подібне. Але бігати по колу це нормально для життя мишки, тому що цього кола вона не може усвідомити. А якби змогла, тоді «перетворилась» би з мишки на людину, з нею сталась би метаноя.

Отже тут є вибір – або продовжувати ласувати смачними шкоринками з різних святкових пирогів і жити в своїй печерці, або почати жити тими сенсами і цінностями, які має саме це одне Свято і саме ця одна Книга. А все інше нехай додається до цього «одного». Лише уважно придивляючись до того, що я хочу додати, чи насправді воно «додається». Чи несподівано для мене починає розгортати свої власні сенси і цінності, руйнуючи те, що було мені «проповідане від початку», в Писанні?

І ще одна мораль з цієї історії. Так, я маю віру, що Писання це Одкровення Творця для нас про Його задум стосовно нас людей, Його улюбленого творіння. З іншого боку це певний текст, який може читати будь яка людина і вона має повне право думати про цей текст будь які власні думки. І Творець нам цього в принципі не заборонив, немає в Писанні такої заповіді, щоб ми не читали і не думали на власний розсуд. В Писанні є лише заборона додавати чи щось віднімати від самого Писання, від тексту тої чи іншої книги Писання. А прагнути чи не прагнути зрозуміти той текст – це віддано нам на наш власний розсуд. Писання лише попереджає нас, що наше розуміння тексту Писання може стати перешкодою до виправдання на останньому Суді: «від слів своїх будеш виправданий і від слів своїх будеш засуджений». Це попередження стосується лише розуміння книг Писання і не стосується нашого розуміння всього іншого, що ми прагнемо зрозуміти. Я розумію це попередження в такий спосіб – якщо я приймаю Писання в своє життя як головний чинник свого життя, тоді я приймаю на себе також і працю над правдивим розумінням Писання. Інакше моє твердження що Писання є головним чинником мого життя входить в логічне протиріччя з тим, що я не хочу зрозуміти що є сутністю Писання. Але ця «логіка» стосується лише мене, який приймає на себе працю і відповідальність за правдиве розуміння Писання. Про всіх інших я не знаю і не берусь судити, цю справу Писання мені не доручає.