Третій тиждень посту

о. Іван Полежака
Ми по різному відносимось до нього. Хтось поститься, хтось не поститься, хтось вдає що поститься, хтось робить із посту дієту... Хтось радіє перемогам. Хтось сумує в поразках. Зусилля різні, справи різні і плоди різні.
Хто поститься, той відчуває. 
Слух загострився, зір сконцентрувався, нюх витончився, бажання посилились, нерви напружились. Чуємо те, на що раніше не звертали увагу, бачимо те, чого раніше не помічали, запахи бажаної їжі відчуваємо за сотні метрів, в голову лізуть спогади або фантазії і кличуть до дій, відповідальність загострюється і спонукає боротись за «правду». 
Все всередині напружується і спонукає…, але поруч – Господь розіп’ятий. Він дивиться на нас і в Його погляді сповненому любові, ми починаємо бачити і розуміти свої залежності, своє рабство від тіла, яке сповнене самих різноманітних бажань. Світло Боже проливається і ми усвідомлюємо що стали рабами свого слуги – тіла людського, яке вимагає задовольняти всі його «потреби». То воно, наше тіло, керує нашим слухом, нашим зором, нашим нюхом. То воно давить на нерви і спонукає до дії. То воно запалює розум до недобрих вчинків. То воно готує нам варіанти підступного відступу. 
Несвідоме тіло впливає на свідому душу і спонукає до дії проти душі. Чому? Можливо тому, що ми віддані гріхові? Гріх ввійшов і відкрив двері злій силі, яка почала насаджувати свої порядки, видаючи неважливе за важливе, а важливе за неважливе і яка притупила в нас сприйняття духовного та вічного і акцентувала нашу увагу на земному та тимчасовому.
Змій, який спокусив Єву, на протязі тисячоліть зробив все, щоб ми перестали дбати про свою вічну душу, а ототожнили себе лише з тлінним тілом. І ми прийняли це навіювання. Наше тіло почало диктувати, як нам жити: одяг повинен пасувати, їжа повинна смакувати, умови - задовольняти, люди - слухати та служити, держави - коритися, а Бог - виконувати функції палички-виручалочки. 
Господь наближається до Голгофи. Наближається щоб грішні люди розіп’яли Його тіло за гріхи їхні. Господь іде, щоби свідомо віддати себе в жертву за гріхи людські. З Господом наближаємось до Голгофи і ми. Господь розкриває перед нами перспективу життя, а сатана через обставини життя, через знайомих і незнайомих, через потреби тіла, налаштовує нас до того, щоб ми кричали: «розіпни Його!» і, звершуючи гріхи, вбивали цвяхи в Його тіло.
Що вибираємо? Навіщо розпочали піст? Навіщо йдемо до Голгофи? 
Щоб розпинати Ісуса Христа, чи щоб співрозіп’ятись з Ним і воскреснути?
Господи, будь милостивим до нас, грішних. Не відкинь нас, що зраджуємо Тебе, як не відкинув Ти Петра, який відрікся від Тебе. Дай сили довіритись Тобі, утриматись в Тобі думкою, словом, ділом на час всього посту і співрозіп’ти своє тіло поруч з Твоїм. Дай сили, Господи, стати Твоїми.