Вавилонська вежа – символ надії

Олександр Польшин

Історія будівництва Вавилонської вежі зазвичай розглядається як негативний приклад прояву гіршого з людських гріхів – гріха гордині. Але я бачу в цій історії приклад позитивний, що дає нам надію на краще майбутнє. І ось чому.

Ці люди, що будували вежу, цей народ, мали «одну мову». Що це значить? Це значить, що вони легко і точно розуміли один одного, що вони точно висловлювали і точно розуміли зміст того, про що йшла мова. Завдяки такому високому рівню взаєморозуміння вони могли успішно виконували найрізноманітніші «проекти». Вони досягли високого рівня життя у всіх відомим тоді сферах культури, науки і технології. І вони відчули себе довершеними.

Попри все це вони знали, що всіма цими благами вони зобов'язані своєму Творцю. І свої досягнення вони не розглядали як прояв гордині, тому що вони добре знали, що Бог, їхній Творець, заповів їм «бути досконалими, як досконалий Він». І на знак своєї подяки своєму Творцю за Його дарунки, вони вирішили піднести йому свій дарунок, результат тієї досконалості, якої вони досягли – побудувати найвищу вежу. Таку вежу, якої немає в інших народів, піднести вежу до небес, щоб з її вершини вони могли сказати своєму Творцю – ми досягли того, що Ти нам заповів, ми стали настільки досконалими, що можемо прийти до Тебе на Небеса і бути «як Ти».

Хіба в цьому є гординя? Люди розвинули до досконалості ті дарунки і таланти, які дав їм Творець, і плоди своєї досконалості вони підносять Тому, хто їм їх дав – Творцю. Вавилонська вежа – знак подяки людей своєму Творцю. Принаймні – так це розуміли будівельники вежі. Так, у цьому було марнославство перед іншими народами. Та все ж таки  основний мотив будівництва, на мій погляд, визначався подякою за досягнуту досконалість.

 Чи засуджує такий мотив будівельників вежі Господь? На мій погляд – ні, не засуджує. Скоріше, Він навіть захоплюється мистецтвом будівельників і не має сумніву, що вони цілком можуть досягти своєї мети – підняти вежу «до Небес».

Та на чому тримається досягнута будівельниками досконалість? На тім, що в них «одна мова», що вони від народження вміють точно і ясно висловлювати свої думки, і точно і ясно розуміти один одного. Ця властивість – не результат їхніх зусиль, їхньої праці, вони одержують його «від природи», природним шляхом. І що говорить Бог? Він лише говорить про те, що при такому рівні взаєморозуміння  цей їхній колосальний проект вповні їм удасться здійснити.

І тоді Бог відкриває будівельникам їхнє найслабше місце – єдність мови, яка дана їм від природи. І Бог дає їм новий дар – дар «багатьох мов»! Тепер для досягнення взаєморозуміння люди повинні самі прикласти зусилля, самі повинні випрацювати цю найважливішу людську властивість – взаєморозуміння.

Божий дар «багатомовності» виявив справжню ціну досягнутої будівельниками досконалості – вони не просто перестали розуміти один одного, а пересварились, бо кожен наполягав на першості своєї мови. І розійшлися в різні боки, звинувачуючи один одного в «зраді» великого плану будівництва вежі «до Небес».

Чому для мене ця історія позитивна, оптимістична? Тому що підтверджує незмінність Божих задумів! Бог дійсно хоче, щоб ми були досконалі. А досконалість не в тім, що ми автоматично одержуємо дарунки і таланти «від природи». А в тім, що вчимося осмислено будувати взаєморозуміння, поважаючи право іншої людини бути «інакшою», бути не схожою на нас, і бути нашим другом, який подібно до нас, шукає взаєморозуміння, щоб здійснити заповідь нашого спільного Творця – бути досконалими. Але не в нашому людському сенсі, як його розуміли будівельники Вавилонської вежі, а в Божому сенсі, як його задумав про нас наш Творець.

І в цьому сенсі дар Боголюдини – Ісуса Христа, подібний «дару багатомовності». Християнство збудило усвідомлення того, наскільки ми різні, наскільки глибокою є проблема нашого нерозуміння один одного. Християнство стало джерелом конфліктів і ворожнечі між різними, саме різними, людьми. І усвідомлення того, наскільки ми різні, є правдивою запорукою і правдивим джерелом надії, що ми попри все зможемо досягти взаєморозуміння. Що ми можемо разом, залишаючись різними, прийти до нашого Творця і принести йому свої дари – дари взаєморозуміння.

І сказати – Ти дав нам нове завдання, коли розділив наші мови, тепер ми навчилися будувати взаєморозуміння, ми виконали Твоє завдання. І на подяку  Тобі нам вже не треба будувати ніякої вежі, ми і без цього «знаряддя» можемо прийти до Тебе. Тому що коли між нами є взаєморозуміння, коли між нами мир, довготерпіння, милосердя – ми вже перебуваємо в Твоєму Дусі. А це значить, що – Ти між нами, Ти – серед нас. І ми – дійсно «на Небесах», разом з Тобою, нашим Творцем і Спасителем.