Главная » Размышления христианина » Входимо в Великий піст. Як пройдемо? Скільки разів упадемо?
 

Входимо в Великий піст. Як пройдемо? Скільки разів упадемо?

о. Іван Полежака

Входимо в Великий піст. Як пройдемо? Скільки разів упадемо? Не святі ми. Без падінь не обійтись. Але падіння можна полегшити, якщо дотримуватись двох обмежень:
1. Не їсти себе.
2. Не їсти ближніх. 
1. До Великого посту ми стараємось готуватись як до подвигу. Прагнемо сумлінно дотримуватися всіх настанов Церкви. Але це важко і ми всеодно десь тратимо і падаємо. Вчинивши щось не так, починаємо докоряти собі. І, хвилина за хвилиною, а то і година за годиною, а то і день за днем їмо себе, замість того щоб дбати про душу та про те, щоб приносити гідну жертву любові заради Любові. 
Коли ми починаємо себе їсти то проявляємо неуважність, невдячність та неповагу до Бога. Піст, це час загостреної духовної боротьби за душу людську. Тому Господь допомагає нам відчути наші слабкі місця. І ми відчуваємо їх. Але чомусь, замість того щоб дякувати Господеві за Його дари і, можливо, каятись перед Ним, ми відступаємо від Нього, забуваємо про Нього і заглиблюємось в гріх, поїдаючи себе. 
А Господь чекає коли ми приймемо себе такими, якими ми є і перестанемо жити поверхневим життям. Не має меж для внутрішніх докорів які завжди лежать на поверхні. І як тільки ми в них занурюємось, стараючись вести бездоганне християнське життя, так і тонемо. Починаємо жити не суттєвим і втрачаємо суть життя.
Дякую Тобі Господи що Ти дбаєш про наші душі. Дякую Тобі що Ти надаєш нам можливість бачити свої гріхи і, каючись перед Тобою, звільнятись від них. Дякую Тобі Господи і прошу Тебе, дай нам сили вчасно згадувати про Тебе і приносити гідну жертву покаяння. 
«Жертва Богові дух сокрушенний. Серцем сокрушенним і смиренним Бог не погодить.» Серце сокрушенне і смиренне не те, котре картає себе, а те, котре Богові себе довіряє. 
2. Під час посту нам хочеться щоб всі християни навколо нас ставали досконалішими і, зо всіх своїх сил стараємось допомогти їм в тому. І допомагаємо, розкриваючи перед ними «правду-матку». Допомагаємо так що вони, в ліпшому випадку, уникають нас, а в гіршому – відвертаються від Церкви. Допомога іншому має дуже високу вартість. І не наша справа допомагати, коли нас не просять. Але, коли ми свій погляд на людину спрямуємо як на Образ Божий, то з Божою допомогою відчуваємо більш глибокі стани людини, відчуваємо її спасительні потреби і підтримуємо чи то молитвою, чи то словом, чи то рухом.
Дякую тобі Господи, що Ти даруєш нам можливість відчувати Тебе і твою дію в собі та інших. Прошу Тебе, допоможи нам ввіряти Тобі кожну мить нашого життя і ставати Твоїми.

Ввійшли в Піст. Настав час глибокої внутрішньої дії. Церква пропонує на кожен день певні читання, які допомагають глибше розгледіти себе.
Читаємо: «біжать їхні ноги на зло, і поспішають, щоб кров проливати… то вони на кров власну чатують, засідають на душу свою! Такі то дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника!» Прип. 1, 16-19.
І розважаємо: Чи не біжать наші ноги на зло? Чи не поспішаємо, щоб кров проливати? Чи не заздримо чужому добру? 
Зло багатогранне та підступне і розпочинається з недоброї думки. Які думки маємо? Час великих протистоянь та війни. Чи не бажаємо чужої крові? Є люди які мають більший достаток чи досягнення ніж ми. Чи не заздримо ми їм? Якщо в нас те хоч в якійсь мірі присутнє, йдемо до покаяння. Бо вартість того – втрата душі.
Каємось і вслуховуємось в наступні слова Бога: «А хто Мене слухає, той буде жити безпечно, і буде спокійний від страху перед злом!» Прип.1,33.