Главная » Размышления христианина » З якою вірою ми ходимо до храму і якою вірою живемо?
 

З якою вірою ми ходимо до храму і якою вірою живемо?

Святі Отці Церкви: Іван Златоуст, Григорій Ніський, Іван Дамаскін, Єфрем Сірін та інші, розкриваючи образ Божий в людині, вказують на те, що Бог наділив людину Божими властивостями і поставив її володарювати над сотвореним Ним світом. Зокрема, св. Іван Златоуст в своїх “Бесідах на Книгу Буття” так говорить про людину: “Бог насправді створив людину володарем всього сущого на землі, і немає на землі нічого вищого неї, але все знаходиться під її владою”. Все знаходиться під владою людини!? Чи, можливо, людина знаходиться під владою всього?
Ми можемо вважати себе віруючими, а можемо - і невіруючими. Але, чим глибше вдивляюсь в людей, тим більше розумію що невіруючих людей не буває. Є різна віра. Хтось вірить в Бога, хтось у вищу силу, хтось в інопланетян, хтось у всесвітню змову, хтось в світле майбутнє, хтось в справедливість, хтось вірить політикам, хтось “новинам”, хтось своїй мудрості, хтось власній силі, хтось вірить в те що він невіруючий… Для кожної людини знаходиться своя віра.
Є віра в Бога і є віра у все інше: чи то в добре, чи то в зле. Віра в Бога і віра у все інше принципово різняться між собою. Віра в Бога звільняє, зміцнює, наповнює і веде до Життя, а віра у все інше узалежнює, виснажує, спустошує і веде до смерті, навіть коли ця віра “служить” світлим ідеалам. Вірі важко дати однозначне і повне визначення. Апостол Павло так визначає віру: “Вiра ж є здiйснення очiкуваного i впевненiсть у невидимому” Євр.11,1. Коли спостерігаємо за діями Ісуса Христа і вслуховуємось в Його слова, то християнська віра проявляється як стан “єднання” людини з Богом в якому звершується все. Тоді віру у все інше можемо сприймати як “єднання” віруючого з “суб’єктом” або з “об’єктом” віри.
Людина створена на образ Божий і, потенційно, має силу Божу, яка реалізується або на здійснення Божого плану і проростає та зростає в єднанні з Творцем, або протидіє Божому плану і виснажує людину, як духовну істоту, поступово доводячи її до стану тварини.
Псалмоспівець говорить: «то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх» Пс.8:5-8. Бог дбає про людину, як дитя Своє, створюючи умови для її повноцінного народження в Вічності. І сатана "дбає" про людину, щоб поневолити її та використати її силу для досягнення своєї мети. Бо віра людини проявляється як рушійна сила, яка змінює світ. Господь не випадково навчає апостолів, а через них і нас: “якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас” Мф.17,20. Бо “Бог Благий і Преблагий, - говорить святий Іван Дамаскін, - така і воля Його, бо те, чого Він бажає, є благо: отже заповідь, навчаюча цьому, є закон, щоб люди, дотримуючись його, були в світлі: а порушення закону є гріх; гріх приходить від збудження, нашіптування, підштовхування диявола і без насильства та добровільного прийняття людиною цього диявольського навіювання”.
Диявол добре знає про силу людської віри і шукає для кожної людини підміну віри в Бога на віру в щось інше і, подає свою “дешевку” в красивій обгортці, як щось цінне та важливе. І “кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, - породжує смерть” Як.1,14-15.
Ми, люди, є віруючими істотами. “за вірою вашою нехай буде вам”,- сказав Господь сліпим “І відкрилися очі їхні” (Мф.9,29-30). То ж по вірі своїй отримуємо і ми, єднаючись або з Богом, в якому Життя, або з чимось невартісним, тимчасовим, яке і нас робить невартісними та тимчасовими. Тому мусимо бути дуже уважними до того, у що ми віруємо і до того, що навколо нас відбувається. Бо те, що відбувається є для нас свідченням для правильних висновків та дій. “Наша активність полягає в тому, щоб уважно приймати всі наші помисли та почуття, наші пристрасті й потреби, наші побоювання й почування туги і підносити їх Богові. Розмовляти з Отцем про те, що Він бажає цим сказати та який образ хоче з нас сформувати” Грюн, Ансельм, “Любити себе”.
Чого ми хочемо, до того і "протягуємо" свою віру, і з тим поєднуємось. “Якщо захочеш, можеш стати рабом пристрастей, і якщо захочеш – можеш залишитись вільним, не підпадаючи під їхнє ярмо. Бог створив тебе вільним. Той хто перемагає тілесні пристрасті, вінчається нетлінням” Св. Антоній Великий, “Повчання”.
Щоб спастись, мусимо працювати над собою. “Теперішній час є часом боротьби, полем бою, скорботи, зітхань, є тереном подвигів. Час спокою буде пізніше, а тепер – час зусиль і праці” Іван Златоуст “Бесіда 2 на Першу заповідь Божу”. Час зусиль і праці, але не будь яких, а лише тих, які тримають нас в Христовій вірі. “Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить Вас” Ів.8,31-32.
Тих хто прочитав написане прошу віднестись до написаного скептично, звернутись до Бога і дозволити Йому розкрити для Вас те, чим є Віра. Віра багатогранна і може повернутись до вас тією стороною, яка є найбільш важливою для вас в дану мить.