Струни неба і душі

Олена Голуб-Пушкар

 

Є миті, про які не розповість

Сама поезія. Коли у тихім храмі

Торкається душі Небесний гість

І дихає весняними вітрами,

Вмить рожевіє в серці диво-цвіт

Невинності. О ніжність, о рожевість…

І вічність посилає свій привіт,

Бджолою заповзаючи в миттєвість.

Відкину несуттєве і марне

І поділюся тим, що серцю миле,

Та рідне слово падає земне

 На білий аркуш, як сльоза безсила…

***

Діалог

Хто ви?

Поет.

А що ви вмієте?

Зводжу в небі палаци…

Навіщо? Яка від них користь?

Будую житло для душ.

***

Чому боїмося поглянути

У лагідні очі Христа,

Та нишком усе одвертаємось.

Чи кращою є суєта?

 

Чому боїмося промовити

Ім’я Його в плині розмов?

На денці ж  миттєвості кожної

Cтраждання Христові та кров.

 

Чому кричимо на підлеглого,

Заледве гамуючи гнів?

А Бог своїм діточкам немічним

Покірливо  ноги обмив.

 

Чому ми Христа цураємось?

Щоб власний звеличити гріх?

А Він же Своїми ранами

Невинність нашу зберіг...

 

Чому боїмося поглянути

У лагідні очі Христа...?

***

Страсна П’ятниця

О, П’ятнице Страсна, зів’яль мене до смерті,

Не дай устам води, зсуши мій стан,

Бо на твоїм хресті вмира Безсмертя,

Стікає кров’ю всіх пекучих ран.

 

Ні докору, ані гіркого слова

Він не промовив у розлуки час,

До хресного лиш дерева шорсткого

Тісніше притулявся й тихо гас.

 

Крізь трепет сліз вдивлятимусь в Ісуса,

Вся біль, і перепросьба, й каяття.

До ран Його побожно притулюся,

Бо рани ці і є моє життя.

 

Залитий Кров'ю, у вінці терновім.

Збичований і піднятий на сміх!..

Прийшов Він і до тебе в світі новім,

Сьогодні ти припав Йому до ніг.

Й ще сумніваєшся, чи прощений твій гріх?!

***

 Велика субота

Від мук спочиває Господь,

Від ран і гірких, і пекучих,

А з Ним наш стражденний народ,

Скатовані, вбиті, замучені.

 

Він муки нелюдські терпів,

Щоб з людом своїм поєднатись,

Щоб вірних скорботних синів

В розтерзане Серце забрати .

 

Він з людом простим розділив,

Нелюдське знущання і війни,

Щоб всіх  із кривавих глибин

Забрати в Своє Воскресіння..

***

Сьогодні ніч важка для жіночок,

Ніч випічки рум'яних пасочок.

Ось їх виймають бережно з печей,

Не зводять з них захоплених очей.

 

Стоять вони, духмяні, на столі.

На маківках хрести і мигдалі.

Вже пахощами сповнили весь дім.

Не паски – храми в сяйві золотім.

 

І встала вранці, коли гомін стих.

Вся Україна в храмах золотих!

***

Зрозумій же, людино убога,

Крізь безсилля і тисячу втом,

Що несправжньою буде дорога,

Як не станеш під Божим хрестом.

Як у серці – святилищі духа –

Не заплачеш про себе й про світ,

 Не вшануєш Ісусові муки,

 Його сльози криваві і піт.

Коли хрест не піднімеш, як зброю,

Щоби зло подолати в собі,

Й до палкої Христової крові

Не долучиш своєї в борні,

Ти не зможеш до істин дістатись,

Не зазнаєш в душі своїй змін,

Ризикуєш на місці топтатись,

Всі слова і діла твої – тлін.

***

Дай, Боже, серцем не втомитись,

До Тебе спрагло припадати,

В сльозах, як в зорях, все молитись,

Молитвою світ обіймати...

 

Дай, Боже, серцем не втомитись,

А зірочку святого слова

У серце людям закотити,

Щоб засвітилась їхня мова.

***

Прости за вічну метушню,

В якій Тебе втрачаю, Боже,

Що я, на жаль, таки грішу,

Що я на Тебе так несхожа.

Прости, що це людське дитя

Знов надягає вбогі шати

І повертає до гріха,

Щоб Сина знову розпинати.

Прости за лінь,

За все земне,

Що я дала замерзнуть квітам,

Що я дала загинуть дітям!

Прости, прости, прости мене.

***

Що, душе, будеш робити,

Як зійдеш колись з орбіти,

Як знімуть модерні шати,

Зручні заберуть кімнати.

Спитають тебе, що в тілі

Ти корисного зробила?

***

Без Тебе, Христе, і мене нема,

Тому так спрагло я до Тебе лину.

Без Тебе порожньо, і все дарма,

Без Тебе – тлінна – я по світу плину.

 

Тому  уперто я до Тебе йду,

Іду до Слова, до джерел правічних,

З Тобою, як веслом, штовхну біду

І припаду до молитов і свідчень.

***

Діалог

– Я, зроблена з неба і глею,

Бажаю зробитись Твоєю:

Рабою, підніжком, служницею,

Чи в полі невтомною жницею...

– Ти люба, ти ладо, ти панна,

Відкуплена кров'ю кохана,

Лоза моя вічнозелена,

Прекрасна моя Наречена.

***

Зіслання Святого Духа

Це час народження Кохання,

Коли маліє все останнє,

Коли стають тремтячі діти

Враз наймогутнішими в світі.

***

Віра більша, аніж знання,

Аніж чудо чи вміла плавба.

Віра – праця невтомна, тривка

По вичавлюванню раба.

***

О, не вмирай же наперед.

Радій миттєвості, що є,

Твій біль нестерпний покладе

Бог в Серце зранене Своє.

***

Душа, як троянда, граційно сповита,

Вогнисто-прекрасний, пахкий її зміст.

Радіє, пишається – юна і світла.

А все ніби просто: молитва і піст.

***

Любов до ближнього –

Це не шляхетний жест.

Це оцет, бичування, сльози, хрест.

Це крапля, що прямує вперто вгору!

Це невагомі і правічні зорі.

Це стогін, умирання, каяття.

Це Світло… Воскресіння! Це життя!

***

Ранок

Душе, вставай і споживай

Свій молитовний хліб,

Переламай і роздавай,

І нагодуй весь світ…

***

Людство так до кінця і не знає,

Через що страждає і гине,

Що за будь-яку ціну має

Зберегти в собі світ дитини…

***

Є у світі єдине місце,

Де людина звичайна, проста

Набуває величного змісту –

 Це є біля підніжжя хреста.

***

Четвер. Свята година. Просто червень..

Господні рани в тиші адорую.

Але чомусь  у серці пустка, черствість:

Страждань Ісуса серцем я  не чую.

 

Бог крізь усі віки кричить  Страстями,

Згоряє у тяжкім кривавім герці,

А я, немов крізь товщу океану,

Розчуть не можу струхлявілим серцем!

 

О, пробудися, серце, пробудися,

Облудним світом струєна трояндо,

Сльозами, наче зливою, умийся

Хай пропечуть тебе Господні рани!

***

Мій Боже, розп'ятий за нас на Голготі,

Зціли нас усіх від зрадливої плоті,

Немов блискавиця, врази нас прозрінням,

Щоб слово і думка не дихали тлінням.

***

Взиваю: “Мій Господи, Отче…”

Крізь гуркіт і  вуличний гам.

У відповідь Він зашепоче:

“Нікому тебе не віддам”!

Я ще гарячіше молюся,

Аж в небі воздвигнувся храм:

“Я також, мій милий Ісусе,

 Нікому Тебе не віддам!”

***

Сімейне

У безмовному герці

Чорні викиди серця

Є причиною всіх наших лих.

Мовчазні наші чвари,

Як потворні примари,

Плодять темряву й гріх.

 

Це причина цунамі

І руйнації храмів.

Ти Ісусовим стань промінцем!

Огорни свою душу

Світлом щирих сокрушень

І всепрощення чистим вінцем.

***

До Тебе – від усіх стихій,

Від пожадань, мінливих мрій,

Бо знаю певно: в мене є

Ти — Надолуження моє.

 

У храмі, стишена, мовчу,

Вже час Причастя настає,

І я в надії шепочу:

Ти — Надолуження моє.

 

В цупких обіймах душить гріх,

Та поки дихання ще є,

До тебе рвусь крізь трепет сліз:

Ти — Надолуження моє.

***

Грішу неробленням добра.

Прости мені, Небесний Тато,

Що я плодів не принесла,

А ласк отримала багато.

Не помогти убогим всім,

Та знов молюся про служіння:

“Багато маю знань і вмінь,

Та ще до них додай прозріння”.

Шепочуть знов мої уста

Дай, Боже, добрих справ без ліку,

Дай справ мені в ім'я Христа,

Які приготував одвіку.